Наступні зауваження викладаються з огляду на те, що новий ЦК повинен створити максимально сприятливі умови для участі українских підприємців у міжнародному торгівельному оброті, сприяти інтеграції України у міжнародну економіку, і засновані на переконні в необхідності усунення перешкод до провадження зовнішьоекономічної діяльності українськими підприємціями.

Щодо важливості міжнародної тогівлі для розвитку країни, хотілося б навести слова Charles Molloy про Велику Британію, які були написані ще в сімнадцятому столітті: “Чим був би цей острів без зовнішьої торгівлі, як не місце заточенння для його мешканців, які без неї були б тільки різновидом вигнанців, відокремлених від залишку світу; тільки зовнішьня торгівля зробила нас багатими, шановними та великими, вона дала нам ім’я та повагу у світі[1]”. Здається, що у нас час зовнішня тогівля набула ще більшого значення, і, звісно, не тільки для британців.

I. Акредитив.

1. Дефініція акредитиву.

У проекті Цивільного кодексу України (Цивільний кодекс України, проект від 25 серпня 1996 р., прийнятий Верховною Радою в першому читанні 5 червня 1997 р., в “Українське право” число 1 (11)’1999 р., надалі – Проект) закріплено законодавче визначення и регулювання розрахунків за акредитивами.

Однак положення проекту щодо цього правового інституту, на мій погляд, не повністю відповідають природі цього інституту, та міжнародній практиці його застосування, а відтак потребують доопрацювання.

Проект дає таке визначення акредитиву (п. 1 ст. 1153):

«При розрахунках за акредитивом банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками (банк-емітент), зобов’язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом»

Порівняймо його з визначенням акредитиву згідно “Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів”, редакція 1993 р., публікація Міжнародної торгівельної палати N 500 (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits, // ICC Publication N 500, див. Унифицированные правила и обычаи для документарных аккредитивов./ Серия: «Издания Международной Торговой Палаты» на рус. и англ. яз. / Под ред. Н.А. Казаковой. – М.: Издательство «Консалтбанкир», 1994) (надалі - "UCP"):

“Для цілей даних правил терміни "документарний акредитив" і "резервний акредитив" (далі іменовані як акредитиви) означають будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені:	“For the purposes of these articles, the expressions “Documentary Credit(s)” and “Standby Letter(s) of Credit” (hereinafter referred to as “Credit(s)”, mean any arrangement, however named or described, whereby a bank (the “Issuing Bank”) acting at the request and on the instructions of a customer (the “Applicant”) or on its own behalf,
i. повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або	i. is to make a payment to or to the order of a third party (the “Beneficiary”), or is to accept and pay bills of exchange (Draft(s)) drawn by the Beneficiary, or
ii. уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або	ii. authorizes another bank to effect such payment, or accept and pay such bills of exchange (Draft(s)), or
iii. уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.”	iii. authorizes another bank to negotiate, against stipulated document(s), provided that the terms and conditions of the Credit are complied with.

Звісно, UCP не є обов’язковим правовим актом, і застосовуються лише за згодою сторін. Але текст UCP віддзеркалює практику застосування акредитиву, яка склалася у світі, і є загальновизнаним документом.

Було б доцільно включити в ЦК дефініцію викладену у UCP.

Дефініція запропонована Проектом є не досить вдалою з термінологічної точки зору.

“Клієнт (платник)” звичайно іменується “заявник акредитиву”

Особа яка означена як “одержувач коштів” має загальноприйняту назву “бенефіціар”. До речі у міжнародній практиці бенефіціар може не бути одержувачем коштів, наприклад у випадках коли за умовами акредитиву банк акцептує переказні векселі виставлені бенефіціаром, або у випадку коли бенефіціар здійснює переуступку виручки (Assignment of Proceeds).

Проект включає до розрахунків за акредитивом тільки здійснення банком платежу на користь бенефіціара, або його наказу (тобто зазначеній ним особі). З п. 2 ст. 1153 ми можемо дійти висновку що банк може доручити проведення платежу іншому банку (виконуючому банку).

Проект не включає до акредитивів угоди згідно яких банк зобов’язується акцептувати та оплатити переказні векселі виставлені бенефіціаром, або уповноважує на те виконуючий банк.

Включення до дефініції акредитиву фрази “і виконання інших умов, передбачених акредитивом» на мій погляд є помилковим. Вона передбачає що банк виконує платіж не тільки за умови представлення визначених документів, але й виконання якихось інших умов.

У міжнародній практиці визнане правило, що “по операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, але не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть мати стосунок документи.” (ст. 4 UCP), а також “якщо акредитив передбачає умови без зазначення документів, що подаються у відповідності з ними, банки вважатимуть ці умови невказаними і не розглядатимуть їх.” (п. “c” ст. 13 UCP).

2. Інші питання регулювання розрахунків за акредитивом.

Акредитив є досить складним правовим інститутом, і параграф “Розрахунки за акредитивом” Проекту не дає відповіді на цілу низку питань, наприклад, чи дозволяє ЦК використовувати переказний акредитив, і, якщо так, то скільки разів можна переказувати акредитив; чи дозволяє ЦК переуступку виручки; тощо.

Взагалі, враховуючи поширеність UCP як у міжнародному так і у внутрішньому обігу, ми маємо ситуацію, що або ЦК повинен допустити альтернативне використання UCP для регулювання відносин по розрахунках акредитивами у зовнішньому і внутрішньому обігу (а ст. 6 Проекту за загальним правилом це дозволяє), і у такому випадку норми ЦК щодо регулювання акредитивних розрахунків залишаться “мертвими” і не будуть використовуватися. Або ж ЦК повинен включити в себе всі 49 статей UCP, чи тільки визначивши поняття акредитиву зробити посилання на те що розрахунки за акредитивами здійснюються згідно з законодавством та міжнародними звичаями.

Впроваджувати альтернативний до UCP інститут акредитиву, і обмежувати використання UCP в Україні, на мій погляд, не є доцільним.

3. Суб’єкти акредитивних розрахунків.

В Проекті не визначено коло осіб, які мають право застосовувати акредитивні розрахунки, UCP також залишає це питання за межами сфери свого регулювання.

Параграф Проекту “Розрахунки за акредитивом” ніяк не обмежує коло осіб, які мають право використовувати акредитиви, отже маємо дійти висновку, що це – усі учасники цивільних відносин, які визначені у ст. 2 Проекту, тобто фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

На мій погляд питання про можливість застосування розрахунків за акредитивом фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, потребує подальшого обговорення.

II. Вексель.

4. Поняття векселя.

Щодо визначення поняття векселя, то спочатку у Проекті було запропоноване таке визначення векселю (ст. 185 першого варіанту):

“Векселем визнається цінний папір, що посвідчує нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого строку певну суму володільцеві векселя (векселеутримувачу)”

- це визначення є не зовсім вірним щодо переказного векселю. Адже неакцептований переказний вексель не посвідчує зобов’язання платника сплатити грошову суму. Він містить адресований платнику наказ сплатити, але поки платник не акцептує вексель, у платника не виникає “нічим не обумовленого обов’язку сплатити”.

У другому читанні було запропоновано інше поняття векселю (ст. 186):

“Вексель – борговий цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедавця).”

- остання редакція дефініції векселя, запропонована у другому читанні також не є правильною. Вона охоплює лише прості векселі, і таким чином не включає до поняття векселя переказні векселі.

Таке визначення не зовсім відповідає Конвенції про Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Адже базовою для поняття векселю є конструкція переказного векселя, а переказний вексель, як правило, передбачає що платником є не векселедавець.

Змістом переказного векселю, у першу чергу, є не зобов’язання векселедавця сплатити визначену суму, а безумовний наказ сплатити визначену суму грошей (an unconditional order to pay a determinate sum of money) адресований векселедавцем (drawer) платнику (drawee), при чому платником, як правило, є не векселедавець, а інша особа.

Треба значити що така ж помилка допущена у існуючій дефініції векселя у Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 21), де зазначено: “Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)” (на цю помилку вже вказували у літературі, див. Агеев В. НДС при хозяйственных операциях, расчеты по которым производятся наличными средствами и векселями, "Бизнес", № 37 , 14.09.98, "Документы, комментарии, консультации", с. 39)

Очевидно, що більш правильним, було б, у відповідності до міжнародно-правових зобов’язань України за Женевськими вексельними конвенціями, визначити вексель відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий вексель (див. League of Nations, Treaty Series, vol. CXLIII, p. 259, No. 3313 (1933-1934)):

Переказний вексель містить:	A bill of exchange contains:
1. Назву "переказний вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;	1. The term 'bill of exchange' inserted in the body of the instrument and expressed in the language employed in drawing up the instrument;
2. Безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;	2. An unconditional order to pay a determinate sum of money;
3. Найменування особи, яка повинна платити (трасат);	3. The name of the person who is to pay (drawee);
4. Зазначення строку платежу;	4. A statement of the time of payment;
5. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;	5. A statement of the place where payment is to be made;
6. Найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж;	6. The name of the person to whom or to whose order payment is to be made;
7. Зазначення дати і місця, де виданий вексель;	7. A statement of the date and of the place where the bill is issued;
8. Підпис особи, яка видає вексель (трасант).	8. The signature of the person who issues the bill (drawer).

Простий вексель містить:	A promissory note contains:
1. Назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;	1. The term 'promissory note' inserted in the body of the instrument and expressed in the language employed in drawing up the instrument;
2. Безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;	2. An unconditional promise to pay a determinate sum of money;
3. Зазначення строку платежу;	3. A statement of the time of payment
4. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;	4. A statement of the place where payment is to be made
5. Найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;	5. The name of the person to whom or to whose order payment is to be made;
6. Зазначення дати і місця, де складений простий вексель;	6. A statement of the date and of the place where the promissory note is issued;
7. Підпис особи, яка видає документ (векселедавець).	7. The signature of the person who issues the instrument (maker).

5. Вексельна правоздатність.

Питання щодо визначення кола суб’єктів, які мають вексельну правоздатність є дискусійнім в українському праві.

Адже ні Женевська конвенція, ні прийняте на її виконання Положення про переказний і простий вексель, не визначають коло осіб, які мають вексельну правоздатність.

В даний час в Україні не використовуються векселі за участю фізичних осіб з огляду на Постанову КМУ і НБУ від 10.09.92 р. N 528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків”, якою встановлено, що “використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;”

На практиці фізичні особи, в тому числі суб’єкти підприємницької діяльності в Україні векселі не використовують. Хоча законність цієї постанови щодо обмеження сфери вексельного обігу, та обмеження вексельної правоздатності фізичних осіб, та іноземних юридичних осіб, м’яко кажучи викликає сумнів. На незаконність цієї постанови, і на право фізичних осіб використовувати векселі вже вказувалось у літературі. (Див. Труба В.І. Правове регулювання цінних паперів в Україні : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 [Електрон. ресурс] / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 1999. (http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99tvicpu.zip); Заец С., Зубарев К. О векселеспособности граждан: Может ли физическое лицо являться векселедержателем? «Юридическая практика» № 17 (99), 1-15.09.99 ( http://www.practix.com/gazeta/1999/99-17/9917-20.html ) ) Зокрема зазначалося, що Постанова КМУ і НБУ від 10.09.92 р. N 528 у частині щодо обмеження прав фізичних осіб використовувати векселі протиречить ст. 13 Закону України “Про власність”

На мій погляд доцільно викласти в ЦК положення, яке б визначало коло осіб, які мають вексельну правоздатність. Щодо фізичних осіб, то тут можливі два варіанти: або визнати вексельну правоздатність за всіма фізичними особами, або ж тільки за фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Оскільки норми Проекту у існуючому вигляді не обмежують вексельну правоздатність певним колом осіб, то за Проектом вексельну правоздатність мають усі учасники цивільних відносин (їх перелік наведений у ст. 2 Проекту)

III. Інкасо.

6. Поняття інкасо.

У проекті запропоновано наступне визначення інкасо (ст. 1159):

“При розрахунках за інкасо клієнт направляє своєму банку (банку-емітентові) доручення про вчинення за рахунок клієнта дій щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.”

На наш погляд більш вдалим є поняття інкасо, яке використовується в Уніфікованих правилах по інкасо МТП (ICC Uniform Rules for Collections, див. Унифицированные правила по инкассо. Публикация № 522. Серия: «Издания Международной Торговой Палаты». на рус. и англ. яз. – М.: Издательство АО «Консалтбанкир», 1996) і є ширшим, ніж запропоноване у Проекті:

(a) "Інкасо" означає здійснення банками операцій, з визначеними в ст. 2(b)документами, на підставі одержаних інструкцій, з метою:	(a) “Collection” means the handling by banks of documents as defined in sub-Article 2(b), in accordance with instructions received, in order to:
i. одержання платежу та/або акцепту, або	i. obtain payment and/or acceptance, or
ii. передачі комерційних документів проти платежу та/або акцепту, або	ii. deliver documents against payment and/or against acceptance, or
iii. передачі документів на інших умовах.	iii. deliver documents on other terms and conditions.
(b) "Документи" означають фінансові документи та/або комерційні документи:	(b) “Documents” means financial documents and/or commercial documents:
i. "фінансові документи" означають переказні векселі, прості векселі, чеки, або інші подібні документи, що використовуються для одержання грошового платежу;	i. “Financial documents” means bill of exchange, promissory notes, cheques, or other similar instruments used for obtaining the payment of money;
ii. "комерційні документи" означають рахунки-фактури, транспортні документи, товаророзпорядчі документи, або інші будь-які документи, які не є фінансовими документами.	ii. “Commercial documents” means invoices, transport documents, documents of title or similar documents, or any other documents whatsoever, not being financial documents.

IV. Чек.

7. Поняття чеку.

У Проекті запропоновані наступні поняття чеку

ст. 184 :

“Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банкові видати утримувачеві чека зазначену в ньому суму”

та п. 1 ст. 1162:

“Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому суми чекоутримувачеві”

- ці визначення, як ми бачимо подібні за змістом, і відрізняються лише термінологічно. У всякому разі треба було б залишити у ЦК одне визначення чеку, дублювання дефіниції навряд чи доцільне.

Україна не приєдналасья до Женевської конвенції про Уніфікований закон про чеки. Але норми Уніфікованого закону про чеки винзнані у багатьох країнах континентального права. І зважаючи на велику кількість таких країн, та міжнародну практику, Уніфікований закон про чеки заслуговує на уваги при розробці нового ЦК.

Уніфікований закон про чеки (League of Nations, Treaty Series , vol.143, p.355. No.3316) дає наступне визначення чеку:

Чек містить:	A cheque contains:
1. Назву "чек", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;	1. The term “cheque” inserted in the body of the document and expressed in language employed in the drawing up the instrument;
2. Безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;	2. An unconditional order to pay a determinate sum of money;
3. Найменування особи, яка повинна платити (платник);	3. The name of the person who is to pay (drawee);
4. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;	4. A statement of place where payment is to be made;
5. Зазначення дати, коли, і місця, де складений чек	5. A statement of the date when and the place where the cheque is drawn;
6. Підпис особи, яка видає чек (чекодавця)	6. The signature of the person who draws the cheque (drawer)

Доцільно було б також розглянути питання про приєднання України до Конвенції про Уніфікований закон про чеки.

Віктор Агєєв

www.ageyev.bizhosting.com

[1] "What would this island be without foreign trade, but a place of confinement to the inhabitants, who (without it) could be but a kind of hermites, as being separated from the rest of the world; it is foreign trade that renders us rich, honourable and great, that gives us a name and esteem in the world” – Charles Molloy, De Jure Maritimo et Navale, 1676 (the epigraph of “Schmitthoff’s Export Trade: The Law And Practice Of International Trade” by Clive M. Schmitthoff, London, Stevens & Sons, 1990)