Печерському
районному суду м. Києва
заявники:
Агєєв Віктор
Миколайович
(вул. 25 Чапаївської
дивізії, 2 к. 409
65101, Одеса,
Україна, 65101)
Федур Андрій
Анатолійович
(пр.
Повітрофлотський, 54, Київ, України, 03151
адвокатська
компанія „Андрій Федур і партнери”)
суб’єкти
оскарження:
1. Президент
України Л.Д.Кучма
( вул.
Банкова, 11, м. Київ, Україна, 01220,
тел.
255-73-33)
2. Заступник
Секретаря Ради національної безпеки і оборони України С.М.Піскун
( вул.
Банкова, 11, м. Київ, Україна, 01220,
тел. 254-40-25)
акти та
дії, що оскаржуються:
1)
акт - Указ Президента України „Про поновлення на посаді генерального
прокурора України С. Піскуна” від 10 грудня 2004 р. № 1464/2004
2)
дії - дії заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони
України С.М.Піскуна щодо незаконного зайняття посади генерального прокурора
України
СКАРГА
у порядку глави 31-А ЦПК України
Зміст:
1.
Предмет оскарження. 2
1.1.
Рішення
(акт), яке оскаржується. 2
1.1.1.
Призначення Піскуна Генеральним прокурором України. 2
2.
Визначення
порушень. 2
2.1.
Незаконність
перебування С.М.Піскуна на посаді Генерального прокурора України, і порушення
прав заявників внаслідок перебування його на цій посаді. 2
2.1.1.
Норми закону щодо діяльності прокуроратури. 2
2.1.2.
Висновки. 2
3.
Факти
які свідчать про те, що за своїми діловими і моральними якостями Пікун не може
перебувати на посаді прокурора. 3
3.1.
Незаконні
дії щодо заявників. 3
3.1.1.
Розповсюдження від імені генеральної прокуратури наклепів
щодо заявників. 3
3.2.
Інші
загальновідомі незаконні дії. 4
3.2.1.
Репресії щодо журналітів сайту Обком.net (ТОВ «Обком»). 4
4.
Щодо
прийнятності цієї скарги та застосування процесуальних норм. 13
4.1.
Щодо
прийнятності цієї скарги. 14
4.1.1.
Щодо права на оскарження зазначених дій суб’єктів оскарження. 14
4.1.2.
Щодо застосування процесуального законодавства. 15
4.2.
Щодо
правових наслідків подання цієї скарги. 15
4.2.1.
Зупинення виконання рішень (актів) щодо поновлення
(призначення) на посаду Генерального прокурора України С.М.Піскуна. 15
4.3.
Необхідність
негайного виконання рішення суду. 15
4.3.1.
Підстави для допущення негайного виконання рішення суду. 15
4.4.
Щодо
строків судового розгляду цієї скарги. 16
4.4.1.
Вимоги закону щодо строків розгляду цієї скарги. 16
1.Предмет
оскарження.
1.1.
Рішення (акт), яке оскаржується.
1.1.1. Призначення
Піскуна Генеральним прокурором України – Указ
Президента України „Про поновлення на посаді генерального прокурора України С.
Піскуна” від 10 грудня 2004 р. № 1464/2004. текст цього Указу вже
розміщено на офіційному сайті Верховної Ради України за адресою:
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin.../main.cgi?nreg=1464%2F2004&p=110241535809464
1.1.1.1.
З засобів масової інформації 10 грудня 2004 р. заявникам стало відомо,
що С.М.Піскун поновлений на посаді Генерального прокурора України Указом
Президента України.
1.1.1.2.
Зокрема на офіційному сайті Президента України в Інтернет за адресою:
http://www.president.gov.ua/activity/ukazrozpor/assignment/308048550.html
було розміщене повідомлення наступного змісту:
« 10.12.2004 // 14:47
Президент України поновив на
посаді Генерального прокурора України Святослава Піскуна
Президент України Леонід Кучма своїм Указом поновив на посаді
Генерального прокурора України Святослава Піскуна у зв'язку з рішенням
Печерського районного суду міста Києва від 9 грудня 2004 року.»
1.1.1.3.
Таким, чином Президент України видав незаконний Указ, на підставі якого
заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України С.М.Піскун
намагається незаконно обіймати посаду генерального прокурора України.
2.Визначення
порушень.
2.1.
Незаконність перебування С.М.Піскуна на посаді генерального прокурора
України, і порушення прав заявників внаслідок перебування його на цій посаді.
2.1.1.
Норми закону щодо діяльності прокуратури.
2.1.1.1.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України „Про прокуратуру”: „Прокурорами
і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну
освіту, необхідні ділові і
моральні якості.”
2.1.2.
Висновки.
2.1.2.1.
Ми вважаємо що С.М.Піскун не має відповідних ділових та моральних
якостей для перебування на посаді прокурора. Очевидно, що особа яка вчиняє такі
дії, які вчинив Піску не може бути визнана такою, що має необхідні ділові, а
тим більш моральні якості для зайняття
посади прокурора.
2.1.2.2.
Таким чином дії та рішення Президента України щодо поновлення
С.М.Піскуна на посаді Генерального прокурора України, а також намагання
С.М.Піскуна зайняти цю посаду не відповідають вимогам законодавства про
прокуратуру, зокрема вимогам ч. 1 ст. 46 Закону України „Про прокуратуру” і
отже є неправомірними.
2.1.2.3.
Перебування С.М.Піскуна на посаді Генерального прокурора України
безпосередньо порушує права та законні інтереси заявників, оскільки С.Піскун
вчиняв незаконні дії, порушував права громадян, і є всі підстави вважати, що
він зараз вчиняє і надалі буде вчиняти такі дії щодо заявників використовуючи
своє посадове становище.
3.Факти які свідчать про те, що за своїми діловими і
моральними якостями Піскун не може перебувати на посаді прокурора.
3.1.
Незаконні дії щодо заявників.
3.1.1.
Розповсюдження Піскуном від імені генеральної прокуратури наклепів щодо
заявників.
3.1.1.1.
В своєму інтерв’ю газеті "2000" (номер за 06 вересня 2002 г.), і яке також було опубліковано на офіційному інтернет-сайті Генеральної
прокуратури України на http://www.gpu.gov.ua/ua/archive.html?id=86 , тодішній
Генеральний прокурор України С.М.Піскун у відповідь на питання журналіста щодо
необхідності затримання адвоката А.Федура в Луганську відповів наступне (мовою
оригіналу): „Он ездил на ворованной, машине, находившейся в
розыске и угоне”
3.1.1.2.
Крім того, в цьому інтерв’ю Піскун повідомив також наступне (мовою
оригіналу): "Известно, что в отношении Федура и его коллеги
Агеева судьями неоднократно направлялись представления в коллегию адвокатов о
лишении их лицензий на право заниматься адвокатской деятельностью в связи с
неуважением к суду, которое они проявляли во время процесса. Оба неоднократно
оскорбляли судей. И поверьте, если бы хотели вывести их из процесса, то сделали
б это раньше, лишив лицензий. А Федура и Агеева всего лишь дважды вызывали на
коллегию, которая их предупредила о необходимости соблюдать закон".
3.1.1.3.
Ці заяви відомого Піскуна були абсолютно брехливими.
3.1.1.4.
Ніколи Федур не їздив на краденому автомобілі, його автомобіль ніколи не
був в «угоні» чи в розшуку.
3.1.1.5.
Ніколи щодо адвокатів Федура та Агєєва не виносилось будь-яких
попереджень чи інших стягнень колегією адвокатів чи будь-якими іншими
адвокатськими організаціями чи органами.
3.1.1.6.
Незважаючи на те, що брехливість його висловлювань стала загальновідома,
пан Піскун досі не вибачився перед адвокатами за свою брехню.
3.1.1.7.
Ці факти красномовно свідчать про моральні та ділові якості Піскуна.
3.1.2.
Незаконна кримінальна справа щодо адвоката А.Федура.
3.1.2.1.
За часів перебування С.М.Піскуна на посаді генерального прокурора
України і під його пильним наглядом проти адвоката А.Федура з метою
перешкоджання його законній адвокатській діяльності і з метою усунення його від
ведення справ Гонгадзе, Мельниченка, Фельдмана та інших, була порушена
кримінальна справа, а сам А.Федур був незаконно затриманий і провів 3 доби в
Ізоляторі тимчасового тримання.
3.1.2.2.
Хоча суд визнав затримання незаконним, тодішній Генеральний Прокурор
Піскун не вжив ніяких заходів для відновлення прав А.Федура, тим більше щодо
покарання тих осіб які вчиняли незаконні дії.
3.1.2.3.
Прокуратура під керівництвом Піскуна вперто продовжувала переслідувати
адвоката висуваючи проти нього обвинувачення, абсурдність яких була очевидна.
3.1.2.4.
Так, 24 червня 2003 року захисник А.Федура народний депутат України
Григорій Омельченко був на прийомі у генерального прокурора України Святослава
Піскуна. На цьому прийомі Піскун заявив Омельченку, що йому (Піскуну) відомо що
в діях адвоката Федура немає складу злочину, але він (Піскун) не може закрити
справу через тиск з адміністрації президента.
А тому для нього (Піскуна) буде краще якщо суд виправдає Федура, чи закриє
справу. Проте суд триває і досі, і прокуратура як підтримувала абсурдне
обвинувачення так і продовжує підтримувати.
3.1.2.5.
Очевидно, що така особа, яка визнає злочинність своїх дій, але не може
їх припинити через позицію адміністрації президента, не має права перебувати на
посаді Генерального прокурора України.
3.2.
Інші загальновідомі незаконні дії.
3.2.1.
Здійснення Піскуном розкрадання майна банку „Слов’янський» на суму більше
300 млн. грн.
3.2.1.1.
В ч. 2 п. 3.2. рішення від 12 лютого 2002 р. у „Справі про електроенергетику”
Конституційний суд України зазначив: „Питання конституційного змісту інституту
конфіскації вже було предметом розгляду Конституційним Судом України. В Ухвалі
N 10-у/99 від 20 квітня 1999 року констатовано, що частиною шостою статті 41
Конституції України встановлено імператив, за яким конфіскація може бути
здійснена виключно за рішенням суду.”
3.2.1.2.
Відповідно до п. 4 ст. 55 Закону України „Про власність” конфіскація –
це безоплатне вилучення майна.
3.2.1.3.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України: „Забезпечення цивільного позову
і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади,
цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за
законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та
інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено
арешт”
3.2.1.4.
Як видно із змісту ч. 1 ст. 126 КПК України накладення арешту на майно
не означає його вилучення, однак в деяких випадках, майно на яке накладено
арешт може бути вилучене. Однак слід розрізняти накладення арешту на майно і
вилучення майна, на яке накладено арешт.
3.2.1.5.
Очевидно, що з урахуванням положень ч. 6 ст. 41 Конституції України, п.
4 ст. 55 Закону України „Про власність” вилучення майна може здійснюватись
виключно за рішенням суду.
3.2.1.6.
Також з положень ч. 1 ст. 126 КПК України випливає що накладення арешту
на майно можливе виключно з метою „забезпечення цивільного позову і можливої
конфіскації майна”
3.2.1.7.
Таким чином треба зробити висновок, що накладання арешту на майно з
метою забезпечення цивільного позову можливо лише:
1) на майно, яке перебуває у
власності:
а) фізичної особи - обвинуваченого чи підозрюваного,
б) на майно, яке перебуває у
власності фізичних чи юридичних осіб, які несуть за законом матеріальну
відповідальність за дії обвинуваченого чи підозрюваного (тобто осіб, які можуть
бути цивільним відповідачем у справі)
2) у сумі що не перевищує суму
можливого цивільного позову.
3.2.1.8.
Також треба зробити висновок, що накладення арешту на майно з метою
забезпечення можливої конфіскації майна:
1) можливе лише на майно, яке
перебуває у власності фізичної особи, яка підозрюється або звинувачується у скоєні
злочину, за який можливе покарання у вигляді конфіскації майна,
2) не можливе на майно юридичної
особи, оскільки за українським законодавством юридична особа не може нести
кримінальну відповідальність і до неї не може застосовуватись будь-яке кримінальне покарання у тому числі й конфіскація майна.
3.2.1.9.
Відповідно до положень пп. 2-6 ст. 126 КПК України: „Майно, на яке
накладено арешт, описується і може бути
передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або
членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно,
попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його
незбереження..”
3.2.1.10. Як
було встановлено судами, Фельдман Б.М. був власником 23,4% акцій КАБ
„Слов’янський”
3.2.1.11. Всупереч
наведеним нормам закону, діючи з перевищенням влади і посадових повноважень,
зловживаючи службовим становищем, спричинивши істотну шкоду охоронюваним
законом правам Б.М.Фельдмана, зокрема праву „мирно володіти своїм майном”,
праву „володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю”
та іншим, і спричинивши тяжкі наслідки, 12.07.2000 р. безпосередній підлеглий Піскуна слідчий СУ ПМ ДПАУ Васьків, який діяв під контролем і керівництвом Піскуна,
виніс постанову про накладення арешту на цінні папери.
3.2.1.12. Цією
постановою Васьків постановив накласти арешт на всі цінні папери КАБ
„Слов’янський”
3.2.1.13. У
постанові слідчий навів наступні мотиви такого рішення (мовою оригіналу):
„Настоящее
уголовное дело возбуждено Следственным управлением НМ ГНА Украины 02.02.2000 г., по факту умышленного уклонения от уплаты налогов должностными лицами КАБ
„Славянский”, по признакам преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 148-2 УК Украины.
В ходе
расследования указанного дела установлено, что в октябре 1996 г. Министерство финансов АР Крым выпустило облигации 2-го Республиканского займа на общую сумму
120 млн. грн.
Согласно договора
без номера от 01.10.1996 г. – генеральным агентом, который взял на себя
обязательства агента по размещению облигаций, а также управляющего и платежного
агента республиканского займа, выступил КБ „Черноморский банк развития и
реконструкции”
По поручению Министерства
финансов АР Крым, уполномоченным банком по размещению облигаций Крымского
республиканского займа был определен КАБ „Славянский”, который получил в
доверительное управление средства, полученные от продажи облигаций на сумму 120
млн. грн.
Используя средства
Министерства финансов, АР Крым, КАБ „Славянский” на протяжении 1997-2000 гг. получал доход в сумме 441 млн. крб., который был перечислен на счет оффшорных кампаний
нерезидентов „Xenon marketing ltd” (острова «Теркс и Кей – Кос») и «Data technologi
S.A.»
Министерством
финансов АР Крым заявлено о причинении Коммерческим акционерным банком
“Славянский» ущерба в сумме 120 млн. крб.
На основании
изложенного, руководствуясь ст.ст. 28, 29, 130 УПК Украины,
постановил:
Наложить арест на
акции, облигации внутренних республиканских и местных займов, облигации
предприятий, казначейские обязательства республик, сберегательные сертификаты,
векселя и приватизационные бумаги, принадлежащие Коммерческому акционерному
банку «Славянский», расположенному по адресу: г. Запорожье, ул. Кремлевская, 8
где бы такие не находились.”
3.2.1.14. Отже,
як зазначено в постанові, мотивом накладення арешту на майно банку було те, що
Міністерством фінансів АР Крим було заявлено про нанесення банком (саме банком,
тобто юридичною особою) шкоди в розмірі 120 млн. крб.
3.2.1.15. Але
насправді, про начебто спричинення шкоди МФ АР Крим було заявлено тільки 03.08.2000 (т. 84 а.с. 224 кримінальної справи), тобто вже після того, як майно банку було
арештоване.
3.2.1.16. Незважаючи
на те, що в мотивувальній частині постанови йде мова про шкоду в розмірі 120
млн. крб., постановою накладено арешт на всі цінні папери банку.
3.2.1.17. Так,
на виконання цієї постанови, 12.07.2000 р. слідчий Васьків в м. Запоріжжі провів опис векселів, які належали КАБ „Слов’янський”, на суму
231.044.679,56 грн., що підтверджено протоколом опису.
3.2.1.18. В
м. Кривий Ріг 21.07.2000 р. описані векселі, які належали КАБ „Слов’янський”, в
протоколі (т. 84 а.с. 237-238) зазначено що описані векселі загальним номіналом
на суму 32 075 698,70 (сума вказана по номіналу, при цьому в самому протоколі
зазначено, що більшість векселів – процентні, один з них на 45% річних,
більшість на 100-140 % річних, тобто їх реальна вартість в півтора-два рази більша від номіналу)
3.2.1.19. В
м. Маріуполь 27.07.2000 р. знов таки з посиланням на зазначену постанову
слідчого Васьків від 11.07.2000 р. описані векселі (протокол опису на т. 84 а.с. 242): прості іменні векселі кількістю 91 на загальну номінальну
вартість 19 762 020,9 грн. та прості іменні векселі кількістю 2 на загальну номінальну
вартість 1 092 659, 88 грн.
3.2.1.20. Внаслідок
вказаних дій було арештовано цінних паперів банку на суму більше 300 млн. грн.,
практично було накладено арешт майже на все майно банку.
3.2.1.21. Важливо
те, що на момент накладення арешту на майно банку за епізодом „Кримської
позики” кримінальна справа була порушена тільки щодо посадових осіб МФ АР Крим.
3.2.1.22. Очевидно,
що банк „Слов’янський” не несе за законом ніякої відповідальності за дії
зазначених посадових осіб МФ АР Крим.
3.2.1.23. Також слід зазначити, що банк
взагалі не несе відповідальності за дії будь-кого з обвинувачених у справі,
зокрема і Фельдмана. І як видно з матеріалів справи, обвинувачення
керівникам і акціонерам банку було висунуто, вже після накладення арешту на
майно банку і викрадення майна банку посадовими особами податкової міліції,
серед яких був і Піскун, і ці обвинувачення висувались з намаганням „прикрити”
незаконні дії по відношенню до майна банку.
3.2.1.24. Тобто,
вже пізніше, щоб хоч якось виправдати накладення арешту на майно банку і
вилучення (точніше розкрадання) у банку векселів, з приводу „Кримської позики”
обвинувачення було пред’явлено також Б.Фельдману. Але і за дії Фельдмана банк
майнової відповідальності не несе, Фельдман не мав права одноособово діяти від
імені банку і навіть не був співробітником банку. Більше нікому з акціонерів чи
співробітників банку з приводу „Кримської позики” не пред’явлено звинувачень.
3.2.1.25. Банк
на протязі всього досудового слідства навіть не був визнаний цивільним
відповідачем у цій кримінальній справі, а на момент передачі справи до суду
банк вже був ліквідований. І до ліквідації банку призвели саме незаконні дії
Піскуна та його підлеглих.
3.2.1.26. Більш
того, 29.06.2000 Фельдману було пред’явлено обвинувачення у розкраданні майна
банку.
3.2.1.27. Таким
чином, відповідно до матеріалів справи банк не тільки не був цивільним
відповідачем, у справі, а, навпаки, згідно обвинувачень пред’явлених у справі, банк треба було визнавати цивільним позивачем.
3.2.1.28. Тобто
фактично арешти накладались на майно „потерпілого” у справі.
3.2.1.29. Наявні
в справі матеріали свідчать про те, що співробітники податкової служби,
керовані Піскуном, після того як незаконно наклали арешт на майно банку
примушували партнерів банку заявляти цивільні позови в справі.
3.2.1.30. Таким
чином, дії співробітників податкової міліції та інспекції, в тому числі дії
слідчих вочевидь були спрямовані на знищення банку.
3.2.1.31. З
приводу спрямованого знищення банку співробітниками Державної податкової
адміністрації України доцільно привести публічні вислови осіб, які є відомими
знавцями української банківської системи:
3.2.1.32.
Антоніна Паламарчук, віце-президент Асоціації українських банків,
на питання „наскільки професійно працював банк „Слов’янський”?” в інтерв’ю
газеті „Бізнес” (№36, 03.02.2001) (наводиться мовою оригіналу): „До ареста руководителей банка и до выставления инкассового требования
налоговой на корсчет “Славянского” банк работал нормально, динамично
развивался, был финансово стабильным и входил в число наиболее крупных банков
Украины. “Славянский” активно работал на межбанковском рынке, его финансовое
состояние отслеживал Национальный банк, а также другие банки, которые с ним
работали. В 2000 году на банк были наложены серьезные финансовые санкции со
стороны налоговых органов, после чего финансовое состояние банка серьезно
ухудшилось. Но сказать сегодня, что банк “Славянский” нарушил налоговое
законодательство, или что он его не нарушал — нельзя. Банк не имел возможности
оспорить решение ГНАУ — ни единого судебного заседания, на котором бы
рассматривался вопрос о правомерности применения к банку финансовых санкций, не
было...”
3.2.1.33. Віктор
Ющенко, колишній голова Національного банку України, на зустрічі з
виборцями в м. Луганську, 27.02.2002 р. (мовою оригіналу, відповідно до аудиозапису): „Коли податкова адміністрація розуміє, що вона може зайти в банк,
заблокувати кореспондентський рахунок і призупинити операції по рахунках
клієнтів, це початок будь-яких ускладнень будь-якого банку... ...
банк «Славянский» пострадал, в результате, я не хотел бы сказать расправы, но непонятных,
нелогичных действий, амбициозных действий одной из сторон, это свидетельство
того, что в нашем доме не все в порядке”
3.2.1.34. Таким
чином своїми умисними діяли, які полягали в діях направлених на неправомірне
заволодіння майном КАБ „Слов’янський” та нанесення КАБ „Слов’янський”
матеріальних збитків фактично вбачаються ознаки злочину..
3.2.1.35. Але
крім того, що арешт на майно банку був накладений незаконно. Співробітниками
податкової міліції, якими керував Піскун, були конфісковані без судових рішень
векселі банку на суму більш ніж 300 млн. грн.
3.2.1.36. Піскун
і слідчий Орел, з яким вони були в змові, вчинили викрадення майна банку на
суму більш ніж 300 млн. грн. наступним шляхом:
3.2.1.37. Слідчий
Василь Орел, „розглянувши матеріали кримінальної справи № 1480001” 18 серпня 2000 р. виніс Постанову про скасування арешту на цінні папери (т. 84
а.с. 263), резолютивна частина якої складалася з двох пунктів.
3.2.1.38. Пункт
1: „Арешт, накладений на цінні папери (векселя) КАБ „Слов’янський”, скасувати”
3.2.1.39. Треба
нагадати, що мова йшла про векселі загальна тільки номінальна вартість (не
враховуючи процентів по процентних векселях) складала більше 300 млн. грн., це
векселі потужних українських промислових підприємств (Макіївський металургійний
комбінат, ВАТ „Північний ГЗК”, ВАТ „Інгулецький ГЗК”, „Центральний ГЗК”,
„Кривбасрудоремонт”)
3.2.1.40. Питання:
що відбувається з майном власника після того, як накладений на це майно арешт
скасовано? Вочевидь, що з цього моменту, навіть якщо арештоване майно на
законних підставах було передано на зберігання іншим особам, воно повинно бути негайно повернуто власнику цього майна. А
власник такого майна у повному обсязі може здійснювати свої права власника
такого майна щодо користування, розпорядження та володіння таким майном.
Очевидно, що якщо після скасування арешту таким майном незаконно заволодіють інші
особи, то таке заволодіння є ніщо інше як розкрадання майна.
3.2.1.41. Тепер
слід привести пункт 2 із зазначеної Постанови Орла: „Прості векселя, вилучені в
КАБ „Слов’янський” 12.07.2000 року передати до Головного управління примусових
стягнень податків ДПА України для прийняття заходів по відшкодуванню заподіяних
збитків.”
3.2.1.42. Цікаво,
а про які збитки йде мова, і кому їх збирався відшкодовувати Орел? Вкладникам
банку, акціонерам банку, клієнтам банку, які постраждали від свавілля
податкової щодо банку і його майна?
3.2.1.43. Ні,
після цієї постанови в матеріалах кримінальної справи міститься документ підписаний самим Піскуном,
який свідчить про те що Піскун спільно з Орлом здійснив розкрадання зазначеного
майна на суму більше 300 млн. грн. Цей документ підписаний особисто Піскуном
від 21.08.2000 за вих. № 09-0018 (т. 84 а.с. 267-271) адресований начальнику
Головного управління податкової міліції генерал-майору В.Д.Чалому, і в цьому
документі Піскун вказує наступне: „направляю
Вам векселі, які
належать КАБ „Слов’янський”, для
прийняття заходів щодо своєчасного погашення векселів та направлення коштів
виручених від цього до
бюджету” У документі вказано що разом з ним направляються векселі і
наведений їх перелік.
3.2.1.44. Як
видно з тексту цього документу Піскун прекрасно розуміє що векселі належать КАБ „Слов’янський”, а не йому і не
Чалому. Між тим Піскун пропонує Чалому отримати кошти за цими векселям, і
звісно направити ці кошти не власнику векселів, а зовсім в іншому напрямку, що
Піскун називає „прийняттям заходів щодо направлення коштів виручених від цього
до бюджету”
3.2.1.45. Важливо
зазначити, що той факт, що викрадач частину коштів отриманих від реалізації викраденого майна
спрямовує до державного бюджету, аж ніяк не виключає наявності в його діях
складу злочину.
3.2.1.46. Крім
того, очевидно, що діють ці особи зовсім не в інтересах бюджету, і, як свідчать
про це наявні матеріали, векселі, які належали банку „Слов’янському” були
розпродані певним структурам розташованим в м. Донецьку
за безцінь. Так, наприклад, в результаті дій податківців, пакет векселів
виданих Макіївським металургійним комбінатом загальної номінальною вартістю
більше 160 млн. грн. був проданий зазначеним донецьким структурам за 8% від
номінальної вартості, а через короткий час ці векселі були використані у
розрахунках з ММК за номінальною вартістю. Тобто, прибуток від такої операції
становив більше 150 млн. грн., і ці 150 млн. грн. не були спрямовані ні до
бюджету, ні вкладникам банку. До речі тільки цих коштів вистачило б щоб
розрахуватися зі всіма фізичними особами – вкладниками банку.
3.2.1.47. Насправді,
зазначений документ від 21.08.2000 за вих. № 09-0018 за підписом Піскуна красномовно свідчить про незаконне заволодіння майном банку шляхом
зловживання службовим становищем організованою злочинною групою в яку входили
службові особи податкової міліції: слідчий Орел, начальник слідчого управління
Піскун, начальник Головного управління податкової міліції Чалий.
3.2.1.48. Оскільки
розкрадання вважається закінченим з моменту фактичного заволодіння
правопорушником предметом розкрадання, то цей злочин повинен вважатися
закінченим як мінімум з 21.08.2001 р., оскільки наявні в справі документи свідчать про те, що зазначені особи на цей день фактично заволоділи зазначеними
векселями, власником яких був банк „Слов’янський”
3.2.1.49. Таким
чином (на нашу думку) своїми умисними діями, діючи в співучасті з іншими
службовими особами податкової міліції, С.М.Піскун вчинив злочин передбачений ч.
5 ст. 191 КК України за ознаками: „заволодіння чужим майном шляхом зловживання
службовою особою своїм службовим становищем ... вчинене ... за попередньою
змовою групою осіб ... у великих розмірах” , що відповідає положенням ст. 86-1 КК України 1960 р. у редакції яка діяла на час вчинення злочину („Розкрадання державного або
колективного майна, вчинене в особливо великих розмірах, незалежно від способу
розкрадання (статті 81 - 84 і 86)”)
3.2.2.
Здійснення під керівництвом Піскуна репресій щодо журналістів сайту
Обком.net (ТОВ «Обком»)
3.2.2.1.
ТОВ „Обком” є видавником Інтернет-видання „Обком”, яке зареєстровано в
Державному комітеті інформаційної політики України в якості інформаційного
агентства 15.11.2001 р. (свідоцтво про держ. реєстрацію № 59)
3.2.2.2.
ТОВ „Обком” орендувало приміщення за адресою м. Київ, просп.
Повітрофлотський, 54 офіс 413.
3.2.2.3.
В Інтернет-виданні було надруковано цілий ряд матеріалів з критичними
оцінками на адресу тодішніх керівників Державної податкової адміністрації
України, зокрема пана Азарова та пана Піскуна.
3.2.2.4.
Так, 06 лютого 2002 р. було опубліковане інтерв’ю голови слідчого
управління ДПАУ генерала Піскуна (http://www.obkom.net/const-htm/mat.php?ar_id=1296
), інтерв’ю публікувалося за його згодою, і текст його було узгоджено з самім
п. Піскуном. Після публікації інтерв’ю, редакція запропонувала висловитися з
приводу інтерв’ю М.Болдирєву, про якого йшлося в інтерв’ю пана Піскуна.
Редакція отримала статтю „Лист генералу з Мельбурна” , яка була також
опублікована 07 лютого 2002 р. У цій статті автор стверджував, що деякі
висловлювання п. Піскуна не відповідають дійсності, і звертав увагу на недоліки
у діяльності податкової міліції, зокрема грубі порушення законодавства під час
розслідування справи банку „Слов’янський”
3.2.2.5.
На сторінках Інтернет-видання редакція запропонувала п. Піскуну
відповісти на цю статтю. Було опубліковано звернення наступного змісту (мовою
оригіналу):
3.2.2.6.
„Святослав Михайлович! Как
человек, как офицер, Вы не можете не ответить на письмо, в котором под сомнение
поставлены не только Ваши профессиональные, но и человеческие качества”.
3.2.2.7.
Але відповідь виявилася не зовсім такою, яку очікувала редакція.
3.2.2.8.
19 лютого 2002 р. біля 14:20 в приміщення редакції увірвались декілька
(8-10 осіб) співробітників податкової міліції, декотрі з них були в чорній
формі. Вони пред’явили постанову слідчого
податкової міліції про проведення обшуку в банку „Корал” і заявили, що будуть
проводити обшук в приміщенні.
3.2.2.9.
У цей час в приміщенні редакції знаходились громадяни Сухобок С.А.,
Слепушкін А.Л. та Виговськая О.А., які пояснили що приміщення орендується ТОВ
„Обком” і не є приміщенням банку. При цьому у приміщенні на
Повітрофлотському, 54, крім банку знаходяться десятки інших підприємств,
але в жодному з них „обшуки” не проводились. Приміщення редакції „Обкому”
знаходилось на 4-поверху, в той час як банк „Корал” займає лише деякі
приміщення 1-го поверху. При цьому банк має окремий вхід. Як з’ясувалося
пізніше, одночасно іншою групою співробітників ПМ за
тою ж постановою слідчого ПМ про „обшук” проводився „обшук” і у
приміщенні банку. Отже співробітники ПМ цілком чітко розуміли відмінність між
банком та ТОВ „Обком” (при цьому в ТОВ „Обком” були вилучені всі комп’ютери, а в банку де їх значно більше –
тільки один)
3.2.2.10. Вони
запропонували співробітникам ПМ пред’явити службові посвідчення, на що ті
відмовились.
3.2.2.11. Керував
нападом співробітник ПМ, який усно представився як Скворцов Олексій Вікторович.
3.2.2.12. Співробітники
ПМ заборонили Сухобоку С.А., Слепушкіну А.Л та Виговській О.А. виходити з
приміщення, та користуватися телефонами. На пояснення, що ТОВ „Обком” не є
банком „Корал” і не має до нього ніякого відношення, співробітники ПМ не
реагували.
3.2.2.13. Згідно
з пред'явленою постановою при обшуку в банку підлягали вилученню документи,
бланки та печатки „фіктивних фірм”.
3.2.2.14. Але
в редакції були вилучені предмети, які не є ані
документами, ані бланками, ані печатками, а саме: всі системні блоки
комп’ютерів, які були у приміщенні, дискети, сейф.
3.2.2.15. Крім
того було вилучено документи та папери, в тому числі з особистими даними та
записами. В „протоколі обшуку” перелік вилучених паперів та документів не наведений,
вказано лише, що вилучена „підшивка документів на 158 арк.”, без конкретизації.
3.2.2.16. При
цьому по зовнішньому виду цих документів і паперів, було видно що вони не
можуть мати ніякого відношення до банківської діяльності, чи до так званих
„фіктивних фірм”. Отже їх вилучення мало зовсім іншу мету, ніж була вказана в
постанові та протоколі про обшук.
3.2.2.17. Щоб
надати своїм протиправним діям зовнішніх ознак обшуку, співробітниками ПМ –
оперуповноваженими Печерського відділу ПМ Кононов А.Н. і Рупа М.З. було складено
„протокол” обшуку. У протоколі було зазначено про вилучення вищезазначених
комп’ютерів, дискет, сейфу та документів. При цьому у протоколі не зазначено
час закінчення обшуку. До складання протоколу у якості „понятих” були залучені
громадяни – Гридіна В.М. та Бакульников С.І., які є свідками скоєних
співробітниками ПМ правопорушень.
3.2.2.18. Після
цього Сухобоку С.А., Слепушкіну А.Л та Виговській О.А. співробітниками ПМ було
наказано їхати з ними в управління податкової міліції. На що Сухобок С.А,
Слепушкін А.Л. та Виговська О.А. відмовились. До них співробітниками ПМ було
застосовано насильство і спецзаходи (наручники), і таким чином їх доставили в
Управління ПМ в м. Києві, де тримали під охороною біля півгодини. При цьому їм
відмовили в проханні визвати адвоката, і не дозволяли користуватися телефонами.
Співробітник ПМ вирвав з рук Сухобока С.А. його мобільний телефон, пошкодивши
його.
3.2.2.19. Вказаними
діями громадянам Сухобоку С.А., Слепушкіну А.Л та Виговській О.А. було
заподіяно значну моральну шкоду – фізичні та моральні страждання.
3.2.2.20. Внаслідок
незаконного розкрадання комп’ютерної техніки, дискет, сейфу та документів була
припинена робота журналістів Інтернет-видання „Обком”
3.2.2.21. 20 лютого 2002 через агентство „Інтерфакс” було розповсюджено інформацію про те, що агентство
„Інтерфакс” отримало коментар з приводу обшуку в ТОВ „Обком” у прес-радника
податкової міліції ДПАУ Олексія Вознюка: „Податкова міліція Державної
податкової адміністрації заявляє, що обшук в офісі українського
Інтернет-видання Obkom.net був проведений випадково"
3.2.2.22. В
той же день, керуючись вищенаведеною інформацією розповсюдженою прес-службою ПМ
ДПАУ, О.Миронов та С.Сухобок відвідали управління податкової міліції. Але
співробітники ПМ повідомили, що вилучені при „обшуку” комп’ютери, дискети та
документи вони не повернуть, і податкова перевірка „Обкому” ще не завершена.
3.2.2.23. 25 лютого 2002 р. за постановою начальника СВ ПМ ДПІ у Печерському р-ні м. Києва Мегеди
В.В. у приміщенні банку „Корал” було здійснено „виїмку” в результаті якої
співробітниками ПМ були незаконно вилучені всі наявні в банку документи ТОВ
„Обком” Ці документи містили банківську таємницю (інформацію про рух коштів
тощо)
3.2.2.24. Вилучення
цих документів було незаконним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 178 КПК
України, виїмка в банку документів, які містять банківську таємницю можливе
лише з санкції прокурора. Зазначена „виїмка” проводилась без санкції прокурора,
отже співробітники ПМ діяли з перевищенням влади та службових повноважень.
Співробітники банку звертали увагу співробітників ПМ на недопустимість
вилучення документів без санкції прокурора, що, зокрема, зафіксовано шляхом
викладення зауважень на самій постанові про виїмку. Отже співробітники ПМ,
знали про незаконність своїх дій, і свідомо порушували закон, тобто діяли умисно.
3.2.2.25. Хоч
сайт Обком, відновив свою роботу, вилучене підлеглими Піскуна майно так і не
було повернуто. Очевидно, що Піскун несе безпосередню відповідальність за ці
протиправні дії щодо журналістів.
3.2.3.
Факти, які були встановлені Координаційним комітетом по боротьбі з
корупцією та організованою злочинністю при Президентові України
3.2.3.1.
На засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та
організованою злочинністю при Президентові України 29.10.2003 були встановлені деякі факти діяльності Піскуна на посаді генерального прокурора України,
ці факти були в той же день оприлюднені на брифінгу для засобів масової
інформації.
3.2.3.2.
В той день Голова Координаційного Комітету О.М.Колінько повідомила,
зокрема про наступні факти:
«Генеральний прокурор України Піскун в умовах обмеженого фінансування
вдався до використання на свій розсуд бюджетних коштів. Для виконання
конституційних функцій прокуратури щодо підтримання державного обвинувачення в
суді, за особистим втручанням Президента України було виділено 26 млн. гривень
для збільшення штатної чисельності прокуратури на 1387 працівників.
Використавши вказані кошти на інші потреби, Піскун знову звернувся до Глави
держави про виділення зазначеної суми на ці самі цілі. Водночас у першому
півріччі поточного року прокурором не забезпечено державне обвинувачення по
більш як 5 тисячах 6 справ. Таке ставлення керівника Генпрокуратури не сприяє
зміцненню законності та правопорядку. Не скеровує своїх зусиль Генеральний
прокурор України Піскун на реальне поліпшення взаємодії правоохоронних органів.
За відсутності визначених законодавством підстав, відмінив 24 жовтня цього року
засідання колегії Генпрокуратури з актуальних для сьогодення питань. Прийняте
рішення мотивував явкою на колегію заступників керівників правоохоронних
відомств, а не їх перших осіб. При цьому не взяв до уваги, що для участі в
роботі колегії прибули прокурори з усіх регіонів України, які, по суті, даремно
згаяли час і витратили бюджетні кошти.
Ігноруються вимоги закону щодо порядку проведення спільних
заходів по знешкодженню організованих злочинних угруповань. В установленому
законом порядку інформації та доручення органам, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, не надсилаються. А оприлюднюються через засоби
масової інформації, що не сприяє оперативному розкриттю таких злочинів.
Поряд із цим, Генеральним прокурором Піскуном скоєно
низку ганебних вчинків з використанням службового становища в особистих цілях.
Без оформлення відпустки він тричі в другій половині 2002 року перебував на
відпочинку в Криму, Об'єднаних Арабських Еміратах, гірськолижному курорті
Альпах - всього 29 днів. За цей час отримав 5 тисяч гривень заробітної плати, у
тому числі, за інтенсивність праці та за виконання особливо важливих доручень.
Особисто та через підпорядкованих йому працівників
апарату Генпрокуратури, примушував прокурорів областей приймати незаконні
рішення у кримінальних справах, здійснювати інші протиправні дії.
Зокрема, прокурора Сумської області Воронова примушував в обхід установленого
законом порядку організувати відправку залізничним транспортом 100 автомобілів
"Жигулі", доставку в Україну з Росії 5 вантажних автомобілів - фур з
товарами китайського виробництва (150 тонн), доставку на фірму
"Рекон" 3 вагонів рибних консервів, 2 вагонів з цукром, 40
автомобілів іноземного виробництва.
Подібні факти мали місце і в інших регіонах держави. З такими
заявами офіційно звернулися як колишні, так і нині діючі обласні прокурори.
Координаційним комітетом у зв'язку з цим прийнято рішення:
зважаючи на допущені Генеральним прокурором України серйозні порушення вимог
чинного законодавства та ганебні вчинки, запропонувати Президенту України
звільнити Піскуна з посади в порядку статті 106 Конституції України.»
3.2.3.3.
Заступник Голови Координаційного комітету Цвігун В.М. щодо діяльності
Піскуна на посаді Генерального прокурора України також повідомив:
«те, що сьогодні відбувається в Генеральній прокуратурі - такого
ніколи не було. До нас звертаються прокурори областей з проханням вжити
заходів, тому що вже соромно не за прокуратуру, а за те, що з нею роблять.
Сьогодні вища наглядова інстанція, якою є Генеральна
прокуратура, перетворилися в бізнесову структуру. І я це заявляю тому,
що в Координаційному комітеті є офіційні звернення прокурорів областей, які
перебувають на посаді, а також тих, яких звільнили з посади. Зосереджую увагу
саме на нині діючих прокурорах областей, щоб не виникла думка, що пишуть ті,
яких звільнили і вони не задоволені рішенням. Про що ж вони пишуть? Вони пишуть
про те, що Генеральний прокурор їх не приймає, все переклав на плечі
заступників Генерального прокурора. Приймає він їх тільки тоді, коли сам їх
викликає. Проблеми в областях його не хвилюють, для цього є заступники.
Викликають прокурорів тоді, коли потрібно дати те чи інше доручення, які по
суті дуже далекі від професійної роботи прокурорів областей. Це доручення
полягає в допомозі тій чи іншій комерційній структурі, передачі того чи іншого
комбінату, тих чи інших конфіскантів, порушенні тієї чи іншої кримінальної
справи відносно певних осіб, яку через деякий час дається команда закрити.»
3.2.3.4.
Все це було опубліковано на офіційному Інтернет-сайті Президента України
на
http://www.president.gov.ua/hp/presscentermain/202879554.html
3.2.4.
Інші протиправні та аморальні дії Піскуна.
3.2.4.1.
Можна навести також цілу низку інших вчинків Піскуна в яких він проявив
себе, як людина брехлива, нечесна, непрофесійна, тобто як особа яка за своїми
моральними і діловими якостями не може взагалі перебувати на прокурорській
посаді, тим більше на посаді Генерального прокурора.
3.2.4.2.
Але заявники вважають що повне дослідження діяльності Піскуна повинно
бути предметом розгляду в порядку кримінального судочинства, а для відповідних
висновків щодо можливості його перебування на посаді генерального прокурора
досить навіть тих фактів, які наведені.
3.3.
Докази, що підтверджують викладені факти.
3.3.1.
Пояснення суб’єкта оскарження та заявників.
3.3.1.1.
Вищенаведені факти можуть бути підтверджені поясненнями С.М.Піскуна, а
також заявників в судовому засіданні.
3.3.2.
Показання свідків.
3.3.2.1.
Вищенаведені факти можуть бути підтвердженні показаннями свідків
Г.О.Омельченка, В.В.Орла, С.Сухобока, О.Колінько, В.М.Цвігун, М.Я.Азарова та
інших, клопотання про виклик яких будуть заявлені заявниками.
3.3.3.
Документи.
3.3.3.1.
Вищенаведені факти підтверджуються документами: публікації з
http://www.gpu.gov.ua/ua/archive.html?id=86
; матеріалами кримінальної справи № 1480001 яка знаходиться в архіві
Артемівського районного суду м. Луганська, копією публікації на
http://www.president.gov.ua/hp/presscentermain/202879554.html
, та іншими документами які будуть представлені суду або клопотання про
витребування яких будуть заявлені.
4.Щодо прийнятності цієї скарги та
застосування процесуальних норм.
4.1.
Щодо прийнятності цієї скарги.
4.1.1. Щодо
права на оскарження зазначених дій суб’єктів оскарження
4.1.1.1.
Згідно ч. 2 ст. 55 Конституції України, “Кожному гарантується право на
оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”
4.1.1.2.
Як встановлено у п. 4 (резолютивної частини) Рішення Конституційного
суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48
Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про
прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 р. N 5-зп (Справа N 18/203-97) “винятки
з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими
нормативними актами”, ця ж теза викладена у п. 3 мотивувальної частини
Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 54
народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії
регіональних мов або мов меншин, 1992 р." (справа про ратифікацію Хартії
про мови, 1992 р.) від 12.07.2000 р. N 9-рп/2000 (Справа N 1-34/2000)
4.1.1.3.
В п. 4 резолютивної частини Рішення у справі щодо офіційного тлумачення
статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12
Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г.
Устименка) Конституційний Суд України встановив:
«Визнати неконституційним
положення частини четвертої статті 12 Закону України "Про
прокуратуру" щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до
суду лише у передбачених законом випадках, оскільки винятки з конституційних
норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами»
4.1.1.4.
Отже ніким законом чи іншим нормативним актом, ніяким рішенням
будь-якого державного органу (в тому числі суду) не може бути встановлено
правило про неприйнятність для суду скарги поданої згідно з ст. 55 Конституції
України.
4.1.1.5.
Як зазначено у ч. 6 п. 4.2. Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень
абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального
кодексу України та за конституційними зверненнями громадян Будинської Світлани
Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення
положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу
України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України):
“Положення статті 55 Конституції
України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод
однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності
посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури,
оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи.”
4.1.1.6.
При розгляді питання щодо прийнятності даної скарги слід врахувати також
роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в Постанові від 01.11.96 року N 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”:
“З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі
(ст. 124 Конституції), судам
підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. ... Статтею 55
Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб
і службових осіб, а тому суд
не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав,
передбачених законом, який це право обмежує.” (п. 8)
4.1.2. Щодо
застосування процесуального законодавства
4.1.2.1.
Можливість застосування норм Цивільного процесуального кодексу України
до розгляду цієї справи витікає з Рішення Конституційного Суду України у справі
за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців
третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу
України та за конституційними зверненнями громадян Будинської Світлани
Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення
положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України
(справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) та положень гл. 31-А
ЦПК України.
4.2.
Щодо правових наслідків подання цієї скарги.
4.2.1.
Зупинення виконання рішень (актів) щодо поновлення (призначення) на
посаду генерального прокурора України С.М.Піскуна.
4.2.1.1.
Згідно ч. 3 ст. 248-4 ЦПК України: “Подання скарги до суду зупиняє виконання оскаржуваного акта.
Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи службову особу
не пізніше наступного дня після її прийняття”
4.2.1.2.
Тобто таке зупинення в наслідок подання скарги є „автоматичним”, не потребує будь-яких рішень
суду з цього приводу, чи будь-яких додаткових дій заявника.
4.2.1.3.
В п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 03.12.97 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи
бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які
порушують права та свободи громадян” Верховний суд України постановив:
“Звернути увагу судів на необхідність беззастережного виконання ними
передбаченого ч. 3 ст. 248-4 ЦПК обов'язку, повідомити суб'єкта оскарження про
подання скарги не пізніше наступного дня після її прийняття, оскільки подання скарги зупиняє
виконання оскарженого акта”
4.2.1.4.
Таким чином з моменту подання цієї скарги припиняється виконання Указу
Президента України про поновлення С.Піскуна на посаді генерального прокурора
України.
4.3.
Необхідність негайного виконання рішення суду.
4.3.1. Підстави
для допущення негайного виконання рішення суду.
4.3.1.1.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 218 ЦПК України суд допускає негайне виконання
судового рішення у випадку: “якщо від затримання виконання рішення може статися
значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення”
4.3.1.2.
Цілком очевидно що в даному випадку неправомірні дії та бездіяльність
суб’єктів оскарження є значною шкодою, як для заявників так і для суспільних
інтересів, порушує основні принципи діяльності прокуратури як органу,
діяльність якого повинна бути спрямована на підтримання законності, захист прав
і свобод громадян.
4.3.1.3.
Тому в даному випадку необхідно допустити негайне виконання рішення
суду.
4.4.
Щодо строків судового розгляду цієї скарги.
4.4.1. Вимоги
закону щодо строків розгляду цієї скарги.
4.4.1.1.
Згідно з ч. 1 ст. 248-6 ЦПК: “Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав
скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи,
рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються.”
На підставі
вищенаведеного, керуючись ст.ст. 3, 55 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13
Європейської конвенції про права людини та основні свободи, гл. 31-А ЦПК
України,
ПРОШУ:
1. Відповідно
до ч. 3 ст. 248-4 ЦПК України не пізніше наступного дня після прийняття цієї
скарги повідомити суб’єктів оскарження про подання цієї скарги.
2.
Визнати неправомірним Указ Президента України від 10 грудня 2004 р. № 1464/2004 „Про поновлення на посаді генерального прокурора України С. Піскуна”
3. Визнати
дії заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України С.Піскуна,
спрямовані на зайняття посади генерального прокурора України, неправомірними.
4. Допустити
негайне виконання рішення відповідно до ч. 2 ст. 204 та п. 2 ч. 1
ст. 218 ЦПК України.
Додатки:
- докази, що підтверджують вимоги скарги:
- копія Указ Президента України від 10 грудня 2004 р. № 1464/2004 „Про поновлення на посаді генерального прокурора України С. Піскуна”
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin.../main.cgi?nreg=1464%2F2004&p=110241535809464
- копія публікації з
http://www.gpu.gov.ua/ua/archive.html?id=86
- копією публікації на
http://www.president.gov.ua/hp/presscentermain/202879554.html
- квитанція про сплату державного мита
- дві копії цієї скарги
13 грудня 2004 р.
В.М.Агєєв А.А.Федур
