1.1. Суддя Печерського районного суду м. Києва Гримич М.К., розглянувши матеріали скарги Агєєва Віктора Миколайовича, Федур Андрія Анатолійовича щодо визнання неправомірним Указу Президента України від 10.12.2004 року «Про поновлення на посаді Генерального прокурора України С.Піскуна» та визнання неправомірними дій заступника Секретаря Ради Національної безпеки і оборони України С.Піскуна, спрямовані на зайняття посади Генерального прокурора України, виніс ухвалу від 27 грудня 2004 року, якою з посиланням на п. 1 ст. 136 та ст. 248-1 ЦПК України ухвалив: «Відмовити в прийомі скарги Агєєва Віктора Миколайовича, Федур Андрія Анатолійовича щодо визнання неправомірним Указу Президента України від 10.12.2004 року «Про поновлення на посаді Генерального прокурора України С.Піскуна» та визнання неправомірними дій заступника Секретаря Ради Національної безпеки і оборони С.Піскуна, спрямовані на зайняття посади Генерального прокурора України.»

1.2. Мотивами такого рішення суд вказав наступне:

«Заявники звернулися до суду з зазначеною скаргою.

Скарга подана без додержання вимог, передбачених ст. 248-1 ЦПК України, з виправленої скарги вбачається, що предметом оскарження заявників є дії С.М.Піскуна як Генерального прокурора України у 2003 році щодо заявника Федура А. під час провадження кримінальної справи проти нього; повідомлення заявників про здійснення розкрадання майна банку «Слов’янський», повідомлення про вчинення інших, на думку заявників злочинів; здійснення «репресій» щодо журналістів ТОВ «Обком» сайту і т.і.

Відповідно до КПК України встановлено окремий порядок розв’язання скарг на дії слідчих та прокурорів під час провадження досудового слідства та встановлено порядок подачі громадянами заяв про злочини. За таких обставин не можуть оскаржуватися в порядку гл. 31-А рішення, дії чи бездіяльність службових органів дізнання, досудового слідства, суду, прокуратури, щодо яких кримінально-процесуальним законодавством встановлено інший порядок оскарження.

За наведених вище обставин, скарга не підлягає розгляду в порядку гл. 31-А ЦПК України»

1.3. Ця ухвала є неправомірною і підлягає скасуванню в повному обсязі з підстав, які наведені нижче.

2. Справа розглянута неповноважним суддею.

2.1. Очевидно, що суддя Гримич М.К. чи то в силу своїх розумових здібностей чи з інших якихось причин не зміг з’ясувати обставини, які мають значення для справи, не зміг розібратися в тому що є предметом оскарження.

2.2. Так у вступній частині своєї ухвали суддя Гримич М.К. пише про те що він розглядав матеріали скарги «щодо визнання неправомірним Указу Президента України від 10.12.2004 року «Про поновлення на посаді Генерального прокурора України С.Піскуна» та визнання неправомірними дій заступника Секретаря Ради Національної безпеки і оборони України С.Піскуна, спрямовані на зайняття посади Генерального прокурора України», а в мотивувальній частині суддя Гримич зізнається в тому що в результаті цього розгляду він встановив, що «предметом оскарження заявників є дії С.М.Піскуна як Генерального прокурора України у 2003 році»

2.3. В мотивувальній частині своєї ухвали суддя наводить також і деякі інші необґрунтовані висновки.

2.4. Такі дивні висновки судді породжують цілу низку запитань, як то:

1) чи розуміє суддя, що таке «предмет оскарження»?

2) чи розуміє суддя різницю між Президентом України та заступником Секретаря РНБОУ (дії яких як визнає суддя якраз і оскаржуються) і Генеральним прокурором України (дії якого суддя вважає предметом оскарження)?

3) з якого переляку суддя дійшов висновку що Президент України є слідчим та прокурором, і відтак скарги на його Укази не підлягають розгляду в судах?

4) чи все в порядку в цього судді з головою?

2.5. Для встановлення відповідей на ці запитання необхідно в межах підготовки до апеляційного розгляду відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 299 ЦПК України в межах підготовки апеляційного розгляду справи призначити психолого-психіатричну експертизу судді Печерського районного суду м. Києва Гримич М.К.

2.6. Зазначені обставини дають підстави вважати, що суддя Гримич М.К. не здатний адекватно сприймати дійсність, не має достатнього рівня розумового розвитку, не вміє логічно мислити, а отже справа розглянута неповноважним суддею.

2.7. Також зміст ухвали судді Гримич очевидно викликає сумнів у безсторонності цього судді, а отже відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 18 ЦПК України цей суддя підлягав відводу (самовідводу) і не мав права виносити ухвалу в цій справі, це також свідчить про те, що справа розглянута неповноважним суддею.

2.8. А отже оскаржена ухвала повинна бути скасована.

3.1. З вищенаведеного видно, що суддя неправильно з’ясував обставини справи.

3.2. А саме суддя неправильно дійшов висновків що:

3.2.1. Предметом скарги щодо визнання неправомірним Указу Президента є дії Генерального прокурора.

3.2.2. Президент України та Заступник Секретаря РНБОУ є слідчими та прокурорами,

3.2.3. Що відносно Президента України та Заступника Секретаря РНБОУ провадиться досудове слідство, і тому КПК України встановлено окремий порядок розв’язання скарг на їхні дії здійснені під час провадження щодо них досудового слідства.

3.2.4. Скарга подана без додержання вимог, передбачених ст. 248-1 ЦПК України.

3.3. Таким чином має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, а тому ухвала повинна бути скасована апеляційним судом.

4. Невідповідність висновків суду обставинам справи.

4.1. Очевидно, що неправильне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (як про це зазначено вище) мало своїм наслідком невідповідність висновків суду обставинам справи, і відповідно суддя прийняв не те рішення, яке мала прийняти виходячи з обставин справи, а саме: замість того, щоб призначити справу до судового розгляду суддя прийняв рішення про відмову в прийомі скарги.

5.1. Висновок судді Гримич М.К. про те, що скарга про визнання неправомірним Указу Президента України від 10.12.2004 року «Про поновлення на посаді Генерального прокурора України С.Піскуна» та визнання неправомірними дій заступника Секретаря Ради Національної безпеки і оборони України С.Піскуна, спрямовані на зайняття посади Генерального прокурора України суперечить чинним нормам процесуального права.

5.2. Згідно ч. 2 ст. 55 Конституції України: “Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”

5.3. Як встановлено у п. 4 (резолютивної частини) Рішення Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 р. N 5-зп (Справа N 18/203-97) “винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами”, ця ж теза викладена у п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р." (справа про ратифікацію Хартії про мови, 1992 р.) від 12.07.2000 р. N 9-рп/2000 (Справа N 1-34/2000)

5.4. В п. 4 резолютивної частини Рішення у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка) Конституційний Суд України встановив: «Визнати неконституційним положення частини четвертої статті 12 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами»

5.5. Отже ніким, законом чи іншим нормативним актом, ніяким рішенням будь-якого державного органу (в тому числі суду) не може бути встановлено правило про неприйнятність для суду скарги поданої згідно з ст. 55 Конституції України.

5.6. Як зазначено у ч. 6 п. 4.2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян Будинської Світлани Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України): “Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи.”

5.7. При розгляді питання щодо прийнятності даної скарги слід врахувати також роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в Постанові від 01.11.96 року N 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”: “З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. ... Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.” (п. 8)

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 55, ч. 2 ст. 124, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 5 ст. 136, ст. ст. 290, 291, 293, ч. 1 ст. 294, 299 ст.ст. 307, 309 ЦПК України,

ПРОСИМО:

1. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 299 ЦПК України в межах підготовки апеляційного розгляду справи призначити психолого-психіатричну експертизу судді Печерського районного суду м. Києва Гримич М.К.

2. Скасувати ухвалу судді Печерського районного суду м. Києва Гримич М.К. в повному обсязі.

3. Ухвалити нову ухвалу, якою призначити справу до розгляду в Печерському районному суді м. Києва в межах строку встановленого ст. 248-6 ЦПК України.

Додатки:

Документ про сплату державного мита.
Копії цієї апеляційної скарги відповідно до числа осіб, які брали участь у справі (2 копії)

05 січня 2005 року

В.М.Агєєв А.А.Федур