Адвокатская компания "Агеев, Бережной и партнеры"

с ноября 2008 - АК "Агеев и Федур"

наш новый сайт: www.ageyev-fedur.com

 

 

Начало (последние новости и публикации)  
English

עברית

Юридические услуги нашей компании

Некоторые из наших дел:

текущие:

дело Б.Фельдмана и банка "Славянский

Дело журналиста И.Яковлева

Дело о земле Киевского национального университета

Дело об организации убийства директора АРК "Антарктика" В.Кравченко

Дело о покушении на мэра Одессы и др.

Справа "Одестехносервіс vs. Сайтарли та Єфтоді" (щодо повноважень третейських судів і прав на нерухомість)

завершенные:

Дело Obkom.net

Дело адвоката А.Федура

Дело Донецкие судьи vs. Украина

Дело о пребывании Пискуна на должности Генерального прокурора Украины

Дело Салов vs. Украина

---------

Архив новостей 
АК "Агеев, Бережной и партнеры"
Виктор Агеев
Наши публикации
Украинские юридические ресурсы в Интернет
Адвокатура
Защита прав человека и основных свобод  
Вексельное право
Аккредитивы
Право и Интернет
Налоговое планирование и оффшорный бизнес
Софт для юристов
Международное уголовное право
Международное торговое право
Электронная коммерция
Образцы юридических документов
Список рассылки для украинских юристов 
Каталог юридического общения в Сети

Українська правнича фундація 

Юридический юмор

Партнеры

Храм

Цитаты

 

e-mail:

info@ageyev.org

 

 

 

Voir Note explicative
See Explanatory Note
Див. Пояснювальну нотатку (УКР)

 

  

 

 

COUR EUROPÉENNE DES DROITS DE L.HOMME

EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

 

 

Conseil de l’Europe – Council of Europe

Strasbourg, France - Страсбург, Франція

 

 

 

 

REQUÊTE

APPLICATION

ЗАЯВА

 

 

 

 

présentée en application de l’article 34 de la Convention européenne des Droits de l’Homme,

ainsi que des articles 45 et 47 du Règlement de la Cour

 

under Article 34 of the European Convention on Human Rights

and Rules 45 and 47 of the Rules of Court

 

у відповідності до Статті 34 Європейської Конвенції з Прав Людини,

а також до Статей 45 та 47 Процедури Суду

 

 

 

 

IMPORTANT:

La présente requête est un document juridique et peut affecter vos droits et obligations

 

This application is a formal legal document and may affect your rights and obligations.

   ВАЖЛИВО: 

Ця заява є юридичним документом, який може заторкнути Ваші права та обов.язки

 

 

I.  LES PARTIES

   THE PARTIES

  СТОРОНИ

 

 

A.  LE REQUÉRANT / LA REQUÉRANTE

  THE APPLICANT

  ЗАЯВНИК

 

   (Renseignements à fournir concernant le / la requérant(e) et son / sa représentant(e) éventuel(le))

  (Fill in the following details of the applicant and the representative, if any)

  (Відомості про заявника, а також про його представника, якщо такий є)

 

1. Nom de famille ...Фельдман..............................................

  Surname / Прізвище заявника

2. Prénom (s) ......Борис Мордухович.........................

  First name (s) / Ім.я та по-батькові

 

Sexe: masculin / féminin

Sex:  male / female

Стать:  чоловіча / жіноча

 

3. Nationalité .........Україна..........................................

Nationality / Громадянство

4. Profession ..віце-президент КАБ “Слов’янський”..

Occupation / Рід занять

 

5. Date et lieu de naissance ..21 лютого 1958 р., м. Дніпропетровськ, Україна……………………………………  

Date and place of birth / Дата та місце народження

 

6. Domicile ..............вул. Філософська, 36/38 кв. 25, м. Дінпропетровськ, Україна………………………....…...

Permanent address / Постійна адреса

 

7. Tel. N°/ Номер телефону ........відсутній.....……………………........………………………………………………..

 

8. Adresse actuelle (si différente de 6.) .........Слідчий ізолятор 17, м. Луганськ, Україна...........................

Present address (if different from 6.) / Теперішня адреса  (якщо відрізняється від 6.)

 

9. Nom et prénom du / de la représentant(e)* ...1. Агєєв Віктор Миколайович...2..Федур Андрій Анатольєвич....

  Name of representative* / Прізвище та ім.я представника*  

 

10. Profession du / de la représentant(e)  ..........1. адвокат.....2. адвокат.......................................................... 

  Occupation of representative / Рід занять представника

 

11. Adresse du / de la représentant(e) ... АК “Федур”, пр.Повітрофлотський 54, м.Київ, Україна 03151.............  

  Address of representative / Адреса представника

 

12. Tel. N°/ Номер телефону . +380  ***** , +380 *****

Fax N° / Номер факсу ...+38 0482 376393.....

 

 

           

 

B.  LA HAUTE PARTIE CONTRACTANTE

     THE HIGH CONTRACTING PARTY

     ВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА

 

   (Indiquer ci-après le nom de l’Etat / des Etats contre le(s) quel(s) la requête est dirigée)

  (Fill in the name of the State(s) against which the application is directed)

  (Зазначте Державу(и), проти якої(их) спрямована заява)

 

13. .....Україна.........................................................................................................................................................

 

 

 

 

II.  EXPOSÉ DES FAITS

     STATEMENT OF THE FACTS

     ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ

 

  (Voir chapitre II de la note explicative)

  (See Part II of the Explanatory Note)

  (Див. Розділ ІІ Пояснювальної нотатки)

 

14.  

 

13.03.2000 р.

Фельдман Б.М., який на той час був віце-президентом банку “Слов’янський” і генеральним директором підприємства „Ібріс” був затриманий в м. Києві співробітниками податкової міліції ДПА України і доставлений до ізолятору тимчасового утримання з посиланням на ст. 115 КПК України. Як на підставу для затримання співробітники податкової міліції посилались на підозру у вченні Фельдманом Б.М. злочину передбаченого ст. 148-2 КК України (ухилення від сплати податків)

14.03.2000 р.

Заступник Генерального прокурора України Вінокуров С.М. дав санкцію на арешт Фельдмана Б.М.

 

 

(затримання заявника 13.03.2000 р. і його арешт 14.03.2000 р. є предметом окремої скарги до Європейскього суду з прав людини, яка була подана в 2001 р. - № досьє: PN 24046 )

 

28.06.2001 р.

Набула чинності ст. 29 Конституції України, відповідно до якої:

 

„Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого”

 

В цей же день втратили силу застереження зроблені Україною до п. 1 ст. 5 Європейскої конвенції. 

Зміст застереження був наступним:

„Положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року застосовуються в частині, що не суперечить пункту 13 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України та статтям 106 і 157 Кримінально-процесуального кодексу України щодо затримання особи та дачі прокурором санкцій на арешт

Ці застереження діють до внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України або до прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, але не довше ніж до 28 червня 2001 року”

(Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” N 475/97-ВР від 17.07.1997 р.)

 

21.08.2001 р.

По скарзі заявника Печерським місцевим судом м. Києва (суддя Умнова) було прийняте рішення про негайне звільнення заявника з-під варти, яке набуло чинності в цей же день. На цей час заявник утримувався в Кивському слідчому ізоляторі № 13 на підставі санкціонованої заступником генерального прокурора Вінокуровим С.М постанови слідчого Орла В.В. про обрання запобіжного заходу – тримання під вартою.

22.08.2001 р.

Відповідно до рішення Печерського місцевого суду м. Києва (суддя Умнова) була складена довідка про звільнення заявника з-під варти і він залишив територію слідчого ізолятору.

В довідці було зазначено що він вибув з слідчого ізолятору в місце постійного проживання в м. Дніпропетровськ.

Але в дійсності правцівниками податкової міліції заявник був вивезений із слідчого ізолятору в ізолятор тимчасового триманння, про що слідчим податкової міліції був складений „протокол про затримання”.

 

Згідно Кримінального процесуального кодексу (КПК) України „затримання” не вважається „запобіжним заходом” і допускається лише у виняткових випадках на термін не більше 72 годин, і може бути продовжене судом до 10 діб.

 

Відповідно до ст. 106 та ст. 115 КПК України, зміст яких частково суперечить наведеним вище положенням ст. 29 Конституції України, орган дізнання або слідчий

„вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного”

 

Відповідно до ст. 165-2 Кримінального процесуального кодексу України:

„якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова”

 

24.08.2001

Термін затримання заявника був продовжений Шевченківским районним  судом м. Києва, з посиланням на вищенаведене положення ст. 165-2 КПК України, до 10 діб з моменту затримання (22.08.2001), тобто до 01.09.2001 р., отже 01.09.2001 р. заявник повинен був бути звільнений з Ізолятору тимчасового тримання.

 

28.08.2001 р.

Апеляційним судом м. Києва було скасоване рішення Печерського місцевого суду про звільнення заявника з під варти. На час прийняття рішення щодо заявника не застосовувалось жодного запобіжного заходу,  він не утримувався під вартою і не знаходився в жодній з установ для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту (перелік цих установ визначений ст. 4 Закону України “Про попереднє ув’язнення”) , але він утримувався в Ізоляторі тимчасового тримання в статусі „затриманого”

При цьому Апеляційний суд не виніс рішення про взяття заявника під варту чи відновлення дії постанови слідчого про обрання запобіжного заходу.

 

31.08.2001 р.

Фельдман Б.М., співробітниками податкової міліціці був перевезений з Ізолятору тимчасового тримання до Слідчого ізолятору №13 і був знов поміщений до Слідчого ізолятору № 13 м. Києва Державного департаменту України з питань виконання покарань.

При цьому ст. 3 Закону України “Про попереднє ув’язнення”: “Підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту”

Отже тримання в слідчому ізолятору можливе лише на підставі вмотивованого рішення суду про обрання запобіжного заходу (навіть рішення суду про продовження терміну затримання не є такою підставою)

Рішення суду відповідно до ст. 3 Закону України „Про попереднє ув’язнення” було відсутнє, отже були відсутні встановлені законом підстави для поміщення заявника у слідчий ізолятор.

 

01.09.2001 р.

Скінчився строк продовження терміну затримання встановлений рішенням Шевченківскього районного суду м. Києва від 24.08.2001 р., але заявник, який на цей час незаконно утримувався в Слідчому ізоляторі № 13 не був звільнений.

 

03.09.2001 р.

У бесіді з захисниками начальник спецчастини СІЗО №13 в усній формі повідомив, що заявник 31.08.2001 р. поміщений в СІЗО №13 на підставі тієї ж санкціонованої прокурором постанови слідчого про взяття під варту, згідно якої заявник і раніше утримувався в СІЗО № 13.

Захисники звернули увагу начальника спецчастини СІЗО №13 на те що відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. Але щодо відповідності тримання заявника під вартою положенням діючої Конституції України, ст. 3 Закону України “Про попереднє ув’язнення” та ч. 3 ст. 248-4 ЦПК України ніяких пояснень надано не було. Надати захисникам заявника матеріали особової справи Фельдмана Б.М. начальник спецчастини відмовився.

 

13.09.2001 р.

Заявник звернувся до Печерського місцевого суду м. Києва зі скаргою на дії Слідчого ізолятору №13 та прокуратури, право подання якої обгрунтовував положеннями гл. 31-А Цивільного процжесуального кодексу Україини, ст. 55 Конституції України та п. 4 ст. 5 і ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Європейска конвенція).

В скарзі заявник вказував, що він з 31.08.2001 р. неправомірно утримується під вартою чим порушуються його права передбачені ст. 5 Європейської конвенції.

 

27.09.2001 р.

Рішенням Печерського місцевого суду м. Києва (суддя Первушина) встановлено, що 31.08.01 р. заявник поміщений в СІЗО без відповідних правових підстав, тобто за відсутності рішення суду про взяття під варту. Суд зобов’язав СІЗО негайно звільнити заявника. Судом було підкреслена необхідність негайного виконання рішення.

 

Зокрема в рішенні суду було зазначено:

 

„Як зазначено статтею 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.”

...

„Відповідно до ст. З Закону України "Про попереднє ув'язнення" (зі змінами, внесеними законом України від 21.06.01) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесені відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України

Таке рішення про обрання стосовно заявника міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у адміністрації СІЗО № 13, після його звільнення з-під варти на підставі судового рішення від 21.08.01 судом будь-якої інстанції не приймалося.

Таким чином, з 31.08.01 по теперішній час у адміністрації Київського слідчого ізолятору № 13 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області відсутні правові підстави щодо тримання під вартою Фельдмана Б. М.”

...

„Зважаючи на те, що вказаними неправомірними діями було суттєво порушено конституційне право заявника на свободу, передбачене ст. 29 Конституції  України, суд   вважає  за  необхідне  допустити   негайне виконання рішення”

 

27.09.2001 р.

Заступник Генерального прокурора України Віктор Кудрявцев, видав Припис від 27.09.2001 р. за  № 16-322 1-1/т.

Вказаний припис був виданий на адресу Голови Державного Департаменту України з питань виконання покарань генерал-лейтенанта внутрішньої служби Льовочкіна В.А. Цей припис містив вимогу не виконувати рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27.09.2001 р. про негайне звільнення з СІЗО Б.М.Фельдмана. Цим приписом Кудрявцев В.В. вимагав від Льовочкіна В.А, щоб про результати невиконання судового рішення була повідомлена Генеральна прокуратура України.

В цьому припису Кудрявцев В.В., зокрема стверджував, що рішення суду про звільнення особи з-під варти не є підставою про її звільнення

 

27.09.2001 р.

З метою перешкодити виконанню вказаною Рішення Печерського місцевого суду співробітниками податкової міліції заявник був вивизений із CІЗО № 13 і утримувався  в приміщенні податкової міліції ДПІ в Шевченківського району м. Києва у період з 14:20 до 16:45 цього дня.

 

Одночасно ст. слідчим з ОВС СУ НМ ДПА України Орлом В.В. до Шевченківського місцевого суду м. Києва внесено подання про обрання запобіжного заходу – взяття під варту Фельдману Б.М. (який в цей час ще не був, звільнений з-під варти). В поданні Орел В.В. вимагав затримати Фельдмана Б.М., обґрунтовуючи це тим, що необхідно перешкодити виконанню рішення Печерського місцевого суду м. Києва та перешкодити Фельдману Б.М. звернутися до Європейського суду з прав людини. Про це  Орел відкрито написав у поданні. 

 

27.09.01 р. у період з 16:45 до 17:40 суддею Шевченківського місцевого суду м. Києва Васильєвою Т.М. при розгляді вказаного подання слідчого Орла В.В., з метою перешкоджання виконанню винесеної у той же день Постанови Печерського місцевого суду (про що зазначено у самій постанові судді Васильєвої Т.М.), винесена постанова, якою суддя Васильєва Т.М. постановила: “Продовжити затримання Фельдмана Б.М., 21 лютого 1958 р. народження, до 10 діб”

 

Але на час винесення постанови судді Васильєвої, Фельдман не був затриманий, і більш того, він не був звільнений з-під варти ні фактично ні формально, оскільки ніякі документи про звільнення його з СІЗО №13 не були оформленні.

 

Слідчим податкової міліції був складений „протокол про затримання” в якому зазначалось, що заявник 27.09.2001 р. у 18:20 затриманий за підозрою у вчиненні злочину. В цей же час (біля 18:20) заявник був поміщений в Ізолятор тимчасового тримання м. Києва.

 

Згодом „затримання” заявника яке відбулося 27.09.2001 р. було визнане незаконним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2001 р. (суддя Давидова Н.А.)

 

Але рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27.09.2001 р. незважаючи на те що в ньому було вказано що рішення підлягає негайному виконанню, ніколи не було виконано. Заявник не був звільнений з під варти.

 

28.09.2001

Генеральною прокуратурою подана апеляція (апеляційне подання) на рішення Печерського місцевого суду м. Києва (суддя О.Первушина) від 27.09.2001 р.

 

03.10.2001

Постановою старшого слідчого СУ ПМ ДПА України від 03 жовтня 2001 р. Фельдман Б.М. був звільнений з ізолятора тимчасового утримання і переведений до слідчого ізолятора №13 , одною з підстав чого було те , що не сплинув строк утримання Фельдмана Б .М. під вартою ,що був продовжений на законних підставах.

Ввечері того ж дня Фельдман Б.М. співробітниками податкової міліції був перевезений до Слідчого ізолятору № 13, де і продовжував незаконно утримуватись в подальшому.

 

04.10.2001

Начальник Слідчого ізолятору № 13 повідомив захисникам Фельдмана, що він утримується у Слідчому ізолятору відповідно до вищезначеного припису заступника Генерального прокурора України В.Кудрявцева.

 

04.10.2001

Заявник направив в Печерський місцевий суд м. Києва скаргу на дії заступника Генерального прокурора України Кудрявцева щодо видання вищезазначеного припису.

В скарзі зяаявник вказував що діями Кудрявцева, зокрема порушені його права передбачені ст. 5 Конвенції, вимагав визнання дій Кудрявцева незаконними і порушення проти Кудрявцева кримінальної справи за ч. 1 ст. 109 КК України – дії вчиненні з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу та захоплення державної влади за фактом видання припису про невиконання судового рішення озброєними співробітниками Державного департаменту України з питань виконання покарань, за ч. 2 ст.  371 КК України – завідомо незаконне тримання під вартою за фактом незаконного тримання заявника під вартою у СІЗО №13 Державного департаменту України з питань виконання покарань, за ч. 2 ст. 382 КК України – умисне перешкоджання виконанню рішення суду вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, яке завдало істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян за фактом видання припису від 27.09.2001 р. з вимогою не виконувати рішення суду.

 

Згодом справа за скаргою на дії Кудрявцева без будь-яких правових підстав з Печерського районного суду м. Києва була передана до Дніпровського районного суду м. Києва.

 

08.11.2001

Заступником Генерального прокурора України Миколою Гарником надіслано відповідь від 08.11.01 за № 09-638200 на запит народного депутата України (депутата парламенту України) Олександра Жира від 17.10.01 щодо законності вищезазначеного припису заступника Генерального прокурора України Віктора Кудрявцева.

У своїй відповіді М.Гарник стверджує, що дії Кудрявцева по виданню припису не виконувати рішення суду про звільнення Б.Фельдмана з-під варти є правільними і ці дії схвалюються Генеральною прокуратурою України.

 

23.11.2001

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Ластовка Н.Д. розглянувши скаргу заявника на дії Заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В. В. встановила, що „дана скарга не підлягає розглядові в судах” і закрила справу за цією скаргою.

 

Незважаючи на явну злочинність дій Кудрявцева він досі не притягнутий до кримінальної відповідальності і продовжує займати посаду заступника Генерального прокурора України.

 

22.11.2001

Апеляційним судом м. Києва у складі головуючого Заглади С.В., суддів Мараєвої Н.Є., Мироненка О.В. винесена ухвала у справі за апеляційним поданням Генеральної прокуратури України на рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27 вересня 2001 р.

Апеляційний суд м. Києва ухвалив Рішення Печерського місцевого суду м. Києва від 27 вересня 2001 р. скасувати, а провадження по справі закрити.

Апеляційний суд дішов висновку що справа не повинна була розглядатися судом і підлягає закриттю, що скарги на дії Слідчого ізолятора не можуть розлядатися судом в порядку цивільного судочинства, а законність утримання особи під вартою має перевірятися тільки судом при розгляді кримінальної справи по суті звин (хоча очевидно що у кримінальній справи може ніколи на відбутися розгяду її судом по суті звинувачень)

При розгляді справи судом заявник, який у той час всупереч рішенню суду яке оскаржувалось Генеральною прокуратурою, продовжував незаконно утримуватись під вартою в СІЗО №13 м. Києва, незважаючи на його клопотання і клопотання його заявників до суду не був доставлений.

 

19.02.2002

Заявником подана касаційна скарга до Верховного суду України на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2001 р. (суддів Заглади С.В., Мараєвої Н.Є., Мироненка О.В.)

Заявник просив рішення апеляційного суду скасувати, а рішення Печерського місцевого суду від 27.09.2001 р.  залишити в силі.

 

19.02.2002

Заявником подана касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києва (суддя Ластовка Н.Д) від 23.11.2001 р.

В касаційній скарзі заявник просив ухвалу судді Дніпровського районного суду м. Києва Ластовки Н.Д. від 23.11.2001 р. скасувати, а справу передати на розгляд повноважного суду першої інстанції.

Ця касаційна скарга Верховним судом України не тільки не розглянута, а навіть досі (на момент подання цієї скарги до Європейського суду) не призначена до розгляду.

 

06.11.2002

Верховний Суд України розглянув касаційну скаргу заявника і виніс ухвалу, якою встановив що скага заявника підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Але встановивши це рішення по суті справи Верховний суд не прийняв, а направив справу на новий апеляційний розгляд.

Очікування розгляду справи Верховним судом тривало з 19.02.2002 до 06.11.2002, отже майже дев’ять місяців незважаючи на те, що заявник незаконно утримувався під вартою.

Встановивши обгрутнованість вимог заявника, Верховний Суд України не приняв остаточного рішення хоч мав на це всі підстави, а передав справу на новий розгляд в апеляційний суд, хоч було очевидно що апеляціний суд не міг встановити в справі ніяких нових обставин крім тих, які вже були відомі Верховному суду, і апеляційний суд не міг дати цим обставинам ніякої іншої юридичної оцінки ніж ті, які були наведені в мотивувальній частині рішення Верховного Суду.

Отже Верховний Суд України замість прийняття остаточного рішення в справі, свідомо, вирішив продовжувати судову тяганину і віддаляти прийняття рішення про незаконність утримання заявника під вартою.

 

14.02.2002

Апеляційний суд м. Києва під головуванням судді Т.І.Побірченко розглянув справу за скаргою заявника на дії СІЗО №13 направлену до апеляційного суду Верховним судом і виніс рішення по справі.

Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд розглядає справу тільки в  межах апеляції.

В апеляції Генеральної прокуратра просила справу закрити  і наводила тільки один аргумент: справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Оскільки Верховний Суд України встановив, що справа може розлядатися в порядку цивільного судочинства, і позиція Верховного суду згідно ЦПК України обов’язкова для апеляційного суду, Апеляційний суд повинен був відхилити апеляційне подання Генеральної  прокуратури і залишити в силі рішення Печерського місцевого суду від 27.09.2001 р.

Але апеляційний суд у своєму рішенні вийшов за межі апеляції, незважаючи на те, що ЦПК України це прямо забороняє.

Апеляційний у  своєму рішенні вказав, що у СІЗО були підстави утримувати заявника під вартою після 31.08.2001 р., оскільки раніше була винесена постанова слідчого про обрання запобіжного заходу – тримання під вартою.

На думку апеляційного суду виконання вимог ст. 29 Конституції України не є обов’язковим,  і, незважаючи на положення ст. 3 Закону України „Про попереднє ув’язнення” рішення суду для поміщення особи в слідчий ізолятор і тримання особи в слідчому ізоляторі не потрібно. Суд за своєю ініциативою змінив рішення Печерського місцевого суду і відхилив скаргу заявника від 13.09.2001 р. „Обгрунтування” цього рішення Апеляційного суду м. Києва викладено у Обгрунтуванні висновків суду від 05.03.2003 р., яке було надіслане представнику заявника 24.03.2003 р. листом за № 1488

 

 

На рішення Апеляційнного суду м. Києва від 14.02.2003  заявником була подана касаційна скарга до Верховного суду України яка до цього часу навіть не призначена до розгляду

 

 

 


 

IIIEXPOSÉ DE LA OU DES VIOLATION(S) DE LA CONVENTION ET / OU DES

 PROTOCOLES ALLÉGUÉE(S), AINSI QUE DES ARGUMENTS À L.APPUI

STATEMENT OF ALLEGED VIOLATION(S) OF THE CONVENTION  AND / OR

PROTOCOLS AND OF RELEVANT ARGUMENTS

ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ТА  ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ

 

  (Voir chapitre III de la note explicative)

  (See Part III of the Explanatory Note)

  (Див. Розділ ІІІ Пояснювальної нотатки)

 

 

15.

 

І. Щодо норм національного права.

 

А. Щодо застосування норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод

 

Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року (далі – Конвенція) ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97  “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів  N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 40, ст.263 ) (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 551-XIV від 24.03.99, ВВР 1999, N 22-23, ст.197)

 

Згідно ст. 9 Конституції України, “чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.

 

Згідно п. 1 ст. 12 Закону України “Про міжнародні договори України”

“міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права”, згідно п. 2 ст. 17 цього ж Закону:

Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України

 

Згідно ст. 27 Віденської конвенції “Про право міжнародних договорів” від 23.05.69 р. (ратифікована Україною 14.05.86 – у складі СРСР) “учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору”

 

Принцип приоритету міжнародного права над внутрішнім законодавством є загальновизнаним міжнародно-правовим принципом. Так, Міжнародний Суд ООН у консультативному висновку у справі  Application of the Obligation to Arbitrate under Section 21 of the UN Headquarters Agreement специально визначив, що “фундаментальний принцип міжнародного права полягає в тому, що міжнародне право має приорітет над внутрішнім” (I.C.J. Reports 1988, p. 35) Більш того в цьому Рішенні Міжнародний суд ООН ще раз підтвердив принцип, застосований Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі The Greco-Bulgarian Communities: “загальновизнаним принципом міжнародного права є те, що положення внутрішього права не можут мати пріорітету над нормами міжнародно-правового договору” (P.C.I.J. Series B, No. 17, p. 32)[1]

 

Таким чином, згідно чинних для України міжнародних договорів (Віденської конвенції “Про право міжнародних договорів”) та  законодавства України (п. 2 ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України”) при наявності колізії між нормами УПК України та Європейскої Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року (чи іншого ратифікованого і набувшого чинності міжнародного договору) повинні застосовуватись норми Конвенції (чи іншого міжнародного договору).

 

В. Щодо застосування позицій викладений у рішеннях Європейського Суду з приводу тлумачення Конвенції,  як частини національного права України.

 

Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97  “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів  N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 40, ст.263 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 551-XIV від 24.03.99, ВВР 1999, N 22-23, ст.197) встановлено, що “Україна повністю визнає на своїй території дію  ... статті 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції” (ч. 1 ст. 1 Закону)

 

На необхідність застосовувати тлумачення Конвенції, які висловлені Європейским судом, вказав також Конституційний суд України у п. 6 Рішення N 11-рп/99 від 29.12.99 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 1901 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання  (справа про смертну кару) (Справа N 1-33/99)

 

Таким чином Україна визнала на своїй території дію тлумачень Європейского суду щодо Конвенції.

 

Необхідно зазначити, що позиції Європейського суду викладені у рішеннях є саме обов’язковим тлумаченням Конвенції, і рішення суду не є нормативно-правовими актами у власному розумінні. Тобто на відміну від судів у системі “загального права” (common law) Європейський суд не створює право, а лише тлумачить норми Конвенції.

 

Обов’язковість на території України тлумачень Європейського суду щодо норм Конвенції витікає також з норм Віденської конвенції “Про право міжнародних договорів” від 23.05.69 р. (ратифікована Україною 14.05.86 – у складі СРСР), а саме п. “b” ст. 31 який встановлює, що при тлумаченні міжнародного договору “поряд з контекстом враховується ... наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення

 

Обов’язковість тлумачень Європейскої конвенції даниї Європейским судом в його рішеннях визнається і в судовій практиці судів України.

Так, судова колегія в цивільних справах Миколаївського обласного суду при розгляді касаційної скраги Т. і К. на рішення Первомайського міського суду від 06.05.00 р. в цивільній справі за позовом П. до Т., К., та редакції газети “Заповіт Леніна” про захист честі, гідності і ділової репутації керувалася положеннями ст. 10 Європейскої конвенції та рішенням Європейского суду в справі “Лінгенс проти Австрії” (Lingens v. Austria). Положення ст. 10 Європейскої конвенції та зазаначене рішення Європейского суду як джерела права України застосовувалися судовою колегією в цивільних справах Миколаївського областного суду і при розгляді касаційної скарги О. на рішення Новобузького районного суду Миколайївської області від 21.07.00 р. в цивільній справі за позовом К. до О. про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної (немайнової) шкоди[2].

 

Такий підхід щодо обов’язковості застосування тлумачень Європейського суду при застосуванні норм Конвенції у якості частини національного законодавства України також акцептований і доктриною українського права (див. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського праворозуміння. “Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 1999 р. № 2, стр. 230[3]; Паліюк В.П. Рішення Європейского суду з прав людини і практика розгляду цивільних справ судами України. “Вісник Верховного Суду України” № 2(24)’ 2000 р., стр. 53-56;  Савенко М. Роль міжнародно-правових актів у діяльності Конституційного Суду України із захисту прав і свобод людини. “Вісник Конституціного Суду України” № 2 /2000р., стр. 72-79)

 

C. Щодо інших норм законодавства України.

 

Згідно п. 1 ст. 9 Міжнародного Пакту про громадські та політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 р. N 2148-VIII, який набув чинності, в тому числі для України, 23.03.1976 р.  “Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом.”

 

Ст. 29 Конституції України, встановлює:

„Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого”

 

Згідно ст. 3 Закону України “Про попереднє ув’язнення”:

“Підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту”

 

Ч. 2 ст. 371 Кримінального кодексу України (набрав чинності з 01.09.2001 р.) встановлює кримінальну відповідальність за завідомо незаконне тримання під вартою:

„Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід -

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою -

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.”

 

відповідні положення були і в Кримінальному кодексі України 1960 р., який дійяв до 01.09.2001 р.:

„Стаття 173. Завідомо незаконний арешт, затримання або привід

Завідомо незаконний арешт -

карається позбавленням волі на строк до одного року.

Завідомо незаконне затримання або незаконний привід -

карається виправними роботами на строк до одного року”

  

 

ІІ. Щодо порушень Конвенції.

1.      Порушення п. 1 ст. 5 Конвенції

1.1.            П. 1 ст. 5 Конвенції встановлює

 

Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.

Everyone has the right to liberty and security of person. No one shall be deprived of his liberty save in the following cases and in accordance with a procedure prescribed by law[4]

 

1.2.            Заявник був поміщений в слідчий ізолятор без віповідного судового рішення, отже всупереч положенням ст. 3 Закону України „Про попередне ув’язнення” та ст. 29 Конституції України.

1.3.            Таким чином він позбавлений свободи з порушенням процедури, встановленої законом.

1.4.            Отже має місце порушення п. 1 ст. 5 Конвенції.

2.      Порушення п. 3 ст. 5 Конвенції.

2.1.            П. 3 ст. 5 Конвенції встановлює:

 

Кожен, кого заарештовано   або  затримано  згідно  з положеннями пункту 1(с) цієї статті,  негайно має постати перед суддею  чи іншою службовою особою,  якій закон надає право здійснювати судову владу,  і має право на судовий розгляд упродовж  розумного  строку або  на  звільнення до початку судового розгляду.  Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явлення до суду.     

Everyone arrested or detained in accordance with the provisions of paragraph 1.c of this article shall be brought promptly before a judge or other officer authorised by law to exercise judicial power and shall be entitled to trial within a reasonable time or to release pending trial. Release may be conditioned by guarantees to appear for trial.

 

2.2.            Конвенція ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97  “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів  N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 40, ст.263 )( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 551-XIV від 24.03.99, ВВР 1999, N 22-23, ст.197 )

2.3.            При цьому щодо п. 3 ст. 5 Конвенції зроблені такі застереження:

“3. Положення пункту  3 статті 5 Конвенції про захист  прав  і основних  свобод людини 1950 року застосовуються в частині,  що не суперечить статтям 48, 49, 50, 51 Дисциплінарного статуту Збройних Сил   України   щодо   застосування   арешту   як  дисциплінарного стягнення” (Ст. 3 в редакції Закону N 551-XIV від 24.03.99)

2.4.            Оскільки в даному випадку не йде мова про випадок до якого застосувався чи повинен був застосовуватися Дисциплінарний статут ЗС України, п. 3 ст. 5 підлягає застосуванню в цьому випадку.

 

2.5.            Згідно першого речення п. 3 ст. 5 Конвенції, цей пункт повинен застосовуватись до випадків, коли особа заарештована або затримана “згідно з положеннями п. 1.с. цієї статті”, отже коли мова йде про ситуацію, коли з точки зору відповідних представників держави має місце:

“законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею злочину або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи її втечі після його вчинення”

“the lawful arrest or detention of a person effected for the purpose of bringing him before the competent legal authority on reasonable suspicion of having committed an offence or when it is reasonably considered necessary to prevent his committing an offence or fleeing after having done so”

2.6.            Оскільки заявник був заарештований в ході розслідування кримінальної справи проти нього, п. 3 ст. 5 Конвенції повинен бути застосований у даному випадку.

2.7.            Отже відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції заявник мав право „на  звільнення до початку судового розгляду”

2.8.            Судовий розгляд кримінальної справи з обвинуваченнями проти нього розпочався тільки 24 сіячня 2002 р. До початку судового розгляду заявник не був звільнений незважаючи навіть не те, що про його звільнення було винесене судове рішення, яке підлягало негайному виконанню, а саме рішення Печерського місцевого суду від 27.09.2001 р.

2.9.            Таким чином мало місце порушення п. 3 ст. 5 Конвенції в частині права „на  звільнення до початку судового розгляду”

3.      Порушення п. 4 ст. 5 Конвенції

3.1.            Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції:

Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Everyone who is deprived of his liberty by arrest or detention shall be entitled to take proceedings by which the lawfulness of his detention shall be decided speedily by a court and his release ordered if the detention is not lawful.

3.2.            Таким чином, оскільки розгляд судом законності його утримання під вартою в данному випадку здійснювався 1) з очевидними порушеннями закону, 2) строк такого розгляду був невиправдано довгим і остаточне рішення досі не винесено, має місце порушення п. 4 ст. 5 Конвенції в частині права на судовий розгляд при якому суд без зволікання встановлює законність затримання.

3.3.            Крім того, оскільки, навіть коли було прийняте рішення про його негайне звільнення, це рішення ніколи не було виконане. Більш того заступником Генерального прокурора України було видано припис в якому заступник Генерального прокурора вимагав не виконувати рішення суду і стверджував що рішення суду не є підставою для звільнення з-під варти.

3.4.            Таким чином, має місце порушення п. 4 ст. 5 Конвенції в частині права на такий судовий прозляд при якому суд може прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

3.5.            Отже мало місце порушення п. 4 ст. 5 Конвенції.

4.      Порушення п. 5 ст. 5 Конвенції

4.1.            Відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції:

Кожен,  хто  є  потерпілим  від  арешту  або  затримання  на  порушення  положень  цiєї  статтi,  має право на відшкодування, яке може бути примусово здійсне.  

Everyone who has been the victim of arrest or detention in contravention of the provisions of this article shall have an enforceable right to compensation.

4.2.            Незважаючи на очевидну незаконність його утримання під вартою заявник не отримав належного відшкодування, і навіть не має можливості добитися можливості визнання його права на відшкодування, оскільки не може отримати остаточного судового рішення про незаконність його утримання під вартою в слідчому ізоляторі.

4.3.            Отже має місце порушення п. 5 ст. 5 Конвенції.

5.      Порушення п.п. 1 та 4 ст. 5 Конвенції спільно з порушенням ст. 34 Конвенції.

5.1.            Ст. 34 Конвенції встановлює:

Суд[5] може приймати заяви вiд будь-якої особи, неурядової  органiзацiї або  групи осiб, що вважають себе потерпілими від порушення однiєю  з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених  у Конвенцiї або  протоколах  до  неї.  Високi  Договiрнi  Сторони  зобов’язуються  не  перешкоджати  нiяким  чином ефективному здiйсненню цього права.

The Court may receive applications from any person, non-governmental organisation or group of individuals claiming to be the victim of a violation by one of the High Contracting Parties of the rights set forth in the Convention or the protocols thereto. The High Contracting Parties undertake not to hinder in any way the effective exercise of this right.

5.2.            Наявні дані свідчать про те, що незаконне утримання заявника під вартою і порушення його права на перегляд судом законності його тримання під вартою мало своєю метою перешкодити йому звернутися зі скаргою до Європейського суду з прав людини. Про що свідчить зокрема подання ст. слідчого з ОВС СУ НМ ДПА України Орла В.В., внесене до Шевченківського місцевого суду м. Києва 27.09.2001 р. про обрання запобіжного заходу – взяття під варту Фельдману Б.М. , в якому Орел В.В. вимагав затримати Фельдмана Б.М., обґрунтовуючи це тим, що необхідно перешкодити виконанню рішення Печерського місцевого суду м. Києва та перешкодити Фельдману Б.М. звернутися до Європейського суду з прав людини.

5.3.            Отже має місце порушення п.п. 1 та 4 ст. 5 Конвенції спільно з порушенням ст. 34 Конвенції.


 

 

IVEXPOSÉ RELATIF AUX PRESCRIPTIONS DE L.ARTICLE 35 § 1 DE LA CONVENTION

 STATEMENT RELATIVE TO ARTICLE 35 § 1 OF THE CONVENTION

ЗАЯВА ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ

 

(Voir chapitre IV de la note explicative. Donner pour chaque grief, et au besoin sur une feuille séparée, les renseignements

demandés sous les points 16 à 18 ci-après)

(See Part IV of the Explanatory Note. If necessary, give the details mentioned below under points 16 to 18 on a separate sheet for

each separate complaint)

(Див. Розділ IV Пояснювальної нотатки. Якщо необхідно, дайте пояснення (по пунктах 16 - 18 заяви) до кожного

окремого предмету скарги на окремому аркуші)

 

16. Décision interne définitive (date et nature de la décision, organe – judiciaire ou autre – l’ayant rendue)

      Final decision (date, court or authority and nature of decision)

Остаточне внутрішнє рішення (дата та юридична природа рішення, орган, що його ухвалив (судова чи інша інстанція)

 

У заявника немає можливості отримання остаточного внутрішнього судового рішення з приводу порушень Конвенції визначених у заяві, що є одним з порушень на які скаржиться заявник.

 

 

 

17. Autres décisions (énumérées dans l’ordre chronologique en indiquant, pour chaque décision, sa date, sa nature et

      l’organe – judiciaire ou autre – l’ayant rendue)

Other decisions (list in chronological order, giving date, court or authority and nature of decision for each of them)

Інші рішення (в хронологічному порядку, із зазначенням по кожному з них дати прийняття, юридичної природи, а також органу (судового чи іншого), який це рішення ухвалив

 

Викладені в розділі „викладення фактів”

 

 

18. Dispos(i)ez-vous d’un recours que vous n'avez pas exercé? Si oui, lequel et pour quel motif n’a-t-il pas été exercé?

Is there or was there any other appeal or other remedy available to you which you have not used? If so, explain why you have not used it.

Чи існують (існували) будь-які інші засоби внутрішнього захисту, які Ви не використали? Якщо так, поясніть, чому.

 

Інших ефективних засобів внутрішнього захисту не використаних заявником не існує.

 

 


 

V.  EXPOSÉ DE L'OBJET DE LA REQUÊTE ET PRÉTENTIONS PROVISOIRES POUR

      UNE SATISFACTION EQUITABLE

      STATEMENT OF THE OBJECT OF THE APPLICATION AND PROVISIONAL CLAIMS

     FOR JUST SATISFACTION

    ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗАЯВИ ТА ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗМІРУ

    СПРАВЕДЛИВОЇ САТИСФАКЦІЇ

 

  (Voir chapitre V de la note explicative)

  (See Part V of the Explanatory Note)

  (Див. Розділ V Пояснювальної нотатки)

 

19.

 

Встановити наявність порушень Конвенції:

1.       Встановити наявність щодо заявника порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а саме положення про те, що “нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом”

2.       Встановити наявність щодо заявника порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, щодо права заявника на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду.

3.       Встановити щодо заявника наявність порушення п. 4 ст. 5 Конвенції щодо права на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

4.       Встановити щодо заявника наявність порушення п. 5 ст. 5 Конвенції щодо права потерпілого від  арешту  або  затримання на відшкодування

5.      Встановити щодо заявника наявність порушення п.п. 1 та 4 ст. 5 Конвенції спільно з порушенням ст. 34 Конвенції щодо обов’язку державни не  перешкоджати  нiяким  чином ефективному здiйсненню права на звернення до Європейського суду з прав людини.

 

Відшкодування:

Враховуючи те, що:

  1. Внаслідок неправомірних дій держави заявник був позбавлений волі на значний строк 
  2. Порушення прав заявника з боку держави були відвертими зухвалими і носили знущальний характер.
  3. На думку заявника право на відшкодування згідно п. 5 ст. 5 та ст. 41 Конвенції повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку держави вчинення порушень Конвенції, отже має бути відчутним не тільки для заявника але й для держави, що спонукало б державу вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями Конвенції, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг які надходять на адресу Євпропейського суду з України.
  4. Незаконним позбавленням волі та судовою тяганиною у справі заявнику причиненені значні матеріальні збитки, в тому числі він був позбавлений отримувати доходи, які отримав би знаходячись на волі, і з огляду на те що він заямаючись бізнесовою діяльністю отримував значні доходи (це можна встановити, зокрема з податкових декларацій заявника про доходи, які він мав до свого затримання і арешту, відомостями про рух коштів на його банківских рахунках до затримання та арешту; це і тим, що заявник був віце-президентом та мав контрольний пакет акцій банку, який до арешту заявника був самим прибутковим банком в України, займав трете місце в України за обсягом власного капіталу, і був одним з найбільших українских банків, а також тим що він володів долями в багатьох прибуткових українських підприємствах)
  5. Незаконним позбавленням волі та судовою тяганиною у справі заявнику причиненена також значна моральна шкода.

 

заявник вимагає від України відшкодування у розмірі 10 (десяти мільонів) гривень.

 

Крім того заявник вимагає від України відшкодування витрат на правову допомогу пов’язану із розглядом справи в в національних судових інстанціях та в Європейському суді (в тому числі послуги адвокатів і юристів) у розмірі 500 000 (п’ятьсот тисяч) гривень.

 

VI.  AUTRES INSTANCES INTERNATIONALES TRAITANT OU AYANT TRAITÉ 

        L.AFFAIRE

       STATEMENT CONCERNING OTHER INTERNATIONAL PROCEEDINGS

       ЗАЯВА СТОСОВНО ПРОЦЕДУР У ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТАНЦІЯХ

 

  (Voir chapitre VI de la note explicative)

  (See Part VI of the Explanatory Note)

  (Див. Розділ VI Пояснювальної нотатки)

 

 

20. Avez-vous soumis à une autre instance internationale d’enquête ou de règlement les griefs énoncés dans la présente

      requête? Si oui, fournir des indications détaillées à ce sujet.

     Have you submitted the above complaints to any other procedure of international investigation or settlement? If so,

     give full details.

    Чи подавали Ви скарги, викладені вище, до будь-якої іншої міжнародної інстанції для розслідування або

     урегулювання? Якщо так, вкажіть подробиці.

 

Викладені вище скарги не подавались до інших міжнародних інстанцій.
 

VII. PIÈCES ANNEXÉES

        LIST OF DOCUMENTS

       ПЕРЕЛІК ДОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ

(PAS D'ORIGINAUX,

    UNIQUEMENT DES COPIES)

  (NO ORIGINAL DOCUMENTS,

 ONLY PHOTOCOPIES)

(ДОДАВАЙТЕ НЕ ОРИГІНАЛИ

ДОКУМЕНТІВ, А ВИКЛЮЧНО КОПІЇ)

 

(Voir chapitre VII de la note explicative. Joindre copie de toutes les décisions mentionnées sous ch. IV et VI ci-dessus. Se procurer, au besoin, les copies nécessaires, et, en cas d’impossibilité, expliquer pourquoi celles-ci ne peuvent pas être obtenues. Ces documents ne vous seront pas retournés.)

(See Part VII of the Explanatory Note. Include copies of all decisions referred to in Parts IV and VI above. If you do not have copies, you should obtain them. If you cannot obtain them, explain why not. No documents will be returned to you.)

(Див. Розділ VII Пояснювальної нотатки. Додайте копії усіх рішень, зазначених у Розділах IV та VI заяви. Якщо у Вас немає копій, отримайте  їх. Якщо Ви не можете їх отримати, поясніть, чому.)

 

 

21.

a)      довіреність адвокату Агєєву В.М. та  довіреність адвокату Федуру А.А.

b)      копія заяви в Печерский місцевий суд від 13.09.2001

c)      Копія подання ст. слідчого з ОВС СУ НМ ДПА України Орла В.В., внесене до Шевченківського місцевого суду м. Києва 27.09.2001 р. про обрання запобіжного заходу – взяття під варту Фельдману Б.М. , в якому Орел В.В. вимагав затримати Фельдмана Б.М., обґрунтовуючи це тим, що необхідно перешкодити виконанню рішення Печерського місцевого суду м. Києва та перешкодити Фельдману Б.М. звернутися до Європейського суду з прав людини.

d)      копія рішення Печерського місцевого суду від 27.09.2001

e)      копія припису Заступника Генерального прокурора України Віктора Кудрявцева, від 27.09.2001 р. за № 16-322 1-1/т.

f)       копія ухвали Апеляційного суду м. Києва (судді Заглада С.В., Мараєва Н.Є., Мироненко О.В.) від  22.11.2001 р

g)      копія касаційної скарги від 19.02.2002 до Верховного Суду України на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22.11.2001 р

h)      Копія відповіді заступника Генерального прокурора України Миколи Гарника від 08.11.01 за № 09-638200 на запит народного депутата України (депутата парламенту України) Олександра Жира від 17.10.01 щодо законності припису заступника Генерального прокурора України Віктора Кудрявцева.

i)        Копія ухвали Дніпровського районного суду м. Києва (суддя Н.Ластовка) від 23.11.2001

j)        Копія касаційної скарги від 19.02.2002  на рішення Дніпровського районного суду м. Києва (суддя Ластовка Н.Д) від 23.11.2001 р.

k)      копія ухвали Верховного Суду України від 06.11.2002 р.

l)        Копія касаційної скарги до Верховного Суду України на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14.02.2003

m)    Копія супровідного листа судді Т.І.Побірченко за № 1488 від 24.03.2003 р. та копія обгрунтування висновків Апеляційного суду м. Києва від 05.03.2003 р.

 

 

VIIIDÉCLARATION ET SIGNATURE

              DECLARATION AND SIGNATURE

          ДЕКЛАРАЦІЯ ТА ПІДПИС

 

  (Voir chapitre VIII de la note explicative)

  (See Part VIII of the Explanatory Note)

  (Див. Розділ VIII Пояснювальної нотатки)

 

 

Je déclare en toute conscience et loyauté que les renseignements qui figurent sur la présente formule de requête sont

exacts.

I hereby declare that, to the best of my knowledge and belief, the information I have given in the present  application

form is correct.

Я свідомо заявляю, що усі представлені у цій заяві відомості є точними.

 

 

 

Lieu / Place / Місце  ....м.Київ, Україна.....................................................

   Date / Date / Дата ………………………….................................................. 

 

  

                              Агєєв В.М.                                          Федур А.А.                                       

 

(Signature du / de la requérant(e) ou du / de la représentant(e))

(Signature of the applicant or of the representative)

(Підпис заявника або представника)

  
 


* Si le / la requérant(e) est représenté(e), joindre une procuration signée par le / la requérant(e) en faveur du / de la représentant(e).

   A form of authority signed by the applicant should be submitted if a representative is appointed.

  При наявності представника, додати належним чином оформлену довіреність на представництво інтересів заявника

[1] див. також «Юридическая практика» № 5 (163), 01.02.01 р. , стр. 10

[2] див. Ухвали судової колегії в цивільних спрвах Миколаївського областного суду від 07.06.00 р. та 30.08.00 р. // Наряд скасованих рішень районних судів Миколаївської області за 2000 р. , див. також Паліюк В.П. Рішення Європейского суду з прав людини і практика розгляду цивільних справ судами України. “Вісник Верховного Суду України” № 2(24)’ 2000 р., стр. 53-56

[4] З огляду на те, що автентичними текстами Конвенції є лише англійскій та французький тексти, у необхідних випадках поряд з українським варіантом тексту Конвенції подається також автентичний текст. Теж стосується і тесту рішень Європейского суду.

[5] Тобто Європейський суд з прав людини.

 


Rambler's Top100 Право России - каталог лучших юридических ресурсов