Суспільно-правове значення рішення, яке має бути прийняте.
42. Значення справи яка розглядається.
42.1. Треба розуміти, що зважаючи на резонансність справи і принциповість позицій сторін у цій справі, мова в даному судовому процесі йде не стільки про окремі „епізоди” чи окремих осіб, мова йде про питання про загальні принципи права: „Чи можна засудити людину до позбавлення волі за обвинуваченням у вченні законних дій, яких вона до того ж і не вчиняла?”, „Чи треба при провадженні досудового слідства та веденні судового процесу дотримуватись закону, чи головне щоб догодити керівництву?” і т.д.
42.2. Так вже склалося, що рішення Верховного суду в цій справі стане історичним і воно визначить спрямованість розвитку українскої судової системи на найближче майбутнє. Так вже сталося, що принципові питання поставлені в цій справі дуже гостро, резонансно і прямо.
42.3. Саме від цього рішення буде залежати розвиток українського суспільства. Адже якщо буде визнано і встановлено, що приягати до кримінальної відповідальності можна за вченення правомірних дійянь, то буде офіційно визнано що в цій країні немає ніякої юридичної різниці між законними і незаконними діяннями, тобто дотримання та недотримання законів Україні буде рівнозначним у правовому розумінні.
42.4. Якщо буде офіційно визнано пріорітет інтересів тих хто при владі над вимогами закону, буде визнано що дотримання процесуального законодавства можливо лише в тій мірі в якій можливо у межах виконання завдань поставлених перед суддями вищими державними діячами, то і саме існвання процесуальних законів виявиться зайвим, більш корисним буде опублікування ставлення фюрера до тих чи інших осіб і його побажання щодо рішень суду у тій чи іншій справі, і опублікування позицій фюрера буде більш корисним для орієнтування в реальній ситуації ніж усіляки процесуальні кодекси і такі інші атрибути цивілізованих держав.
43. Норми закону про спрямованість дій державних органів.
43.1. Ч. 2 ст. 3 Конституції України визначено: “Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. ... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”, ст. 21 Конституції підкреслює, що “права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, а ч. 1 ст. 8 Конституції наголошує: “в Україні визнається і діє принцип верховенства права”.
43.2. Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” встановлено:
43.3. “Верховна Рада України засуджує репресії і відмежовується від терористичних методів керівництва суспільством ... проголошує намір неухильно добиватись відновлення справедливості, усунення наслідків свавілля і порушень громадянських прав” (ч. 3 Преамбули).
43.4. Здається, рішення в цій справі Верховним судом України повинно прийматись з урахуванням наведених положень Конституції і законодавства України.
44. Значення рішення, яке має бути прийняте
44.1. Цілком очевидно, що з огляду на резонансність даної справи, схвалення Верховним судом України цинічних злочинів вчинених слідчим та “суддями” на кшталт Лубяного і Запорожчеко було б публічним актом наруги над Конституцією України, правосуддям і правами людини.
44.2. Вже сьогодні голова управління по підтриманню державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури дозволюяє собі в судовому процесі вислови про те, що „посилання на Європейский суд є взагалі недопустимим у пристойному товаристві” (це мало місце в судовому процесі по справі Бориса Фельдмана) і ні суд ні Генеральна прокуратура ніяк не реагують на такі вислови. Вже сьогодні прокурори відміняють судові рішення, вже сьогодні суди перетворюються на вірних слуг каральної машини.
44.3. Українська держава і суспільство просуваються на шляху встановлення тоталітаризму, зневага до права і прав людини де-факто стає державною політикою. Треба призупинити процес перетворення правоохоронних органів України в структури які аналогічні гестапо та НКВД за політико-правовою природою.
44.4. Необхіднозрозуміти, що в гестапо вже немає сенсу апеллювати до прав людини, законності і таке подібне.
44.5. Марно сподіватись що від цієї системи не постраждають люди лояльні до влади, що від неї захистять мандат народного депутата, мантія судді чи особисті заслуги у створенні цієї системи (варто нагадати що ні Ягода, ні Єжов, ні Берія не сподівалися на те, що будуть знищені машиною якій вони слугували)
44.6. Верховний Суд України не має права ігнорувати події, які відбуваються в державі, не має права робити вигляд що нічого не помічає.
44.7. Ми повинні називати речі своїми іменами, ми повинні добитися притягнення злочинців до відповідальності.
44.8. Недопустимо ховати голову в пісок, треба відкрити очі, треба вірити реальності. Зараз. Бо потім може бути вже пізно.
44.9. „Навіть у Німеччині, навіть євреї не вірили, что влаштовані спеціальні місця, де їх умисно, без будь-якого приводу, знищують. Як сказав майбутній нобелєвський лауреат Елі Візель своєму батькові, коли їм свіжим етапникам в Освенцим, хтось з наглядачів роз’яснив призначення крематоріїв, які диміли у ніх на очах: „Батьку, цього не може бути. Ми живемо в XX сторіччі[82]”
44.10. Ми живемо в XXI сторіччі, але сьогодні для України як ніколи, актуальні слова П’єра-Анрі Тайтжена, який також пройшов тюрми гестапо, і був одним з ініціаторів створення Європейського суду з прав людини та однім з авторів проекту Європейської конвенції з прав людини. На засіданні Консультативної Асамблеї з приводу утворення Європейського суду, на якому Тайтжен представляв уряд Франції, він, звертаючись до Асамблеї, проголосив:
“Демократичні країни не стають нациськими за один день. Зло просувається підступно, як це було, через діяльність меншості, спрямовану на усунення важелів контролю. Одна за одною пригнічуються свободи у тій чи іншій сфері. Придушуються громадська думка і вся національна совість. А тоді, коли все гаразд, встановлюється “фюрер”, і процес розвивається, доходячи навіть до печей крематорію
Необхідно втрутитися поки не пізно. Десь повинна жити совість, яка заб’є тривогу в умах нації, що потрапила під загрозу такої прогресуючої руйнації”[83]
... „Вважаю, що тепер ми можемо одностайно протиставити “державним міркуванням” єдиний суверенітет, за який варто померти , який варто захищати, поважати і оберігати за усіх обставин, - суверенітет справедливості і права”[84]
