12.1.1. Не зважаючи на протести підсудного Б.Фельдмана суд проводив 03 вересня 2002 р. судове засідання у відсутності його захисників – В.М.Агєєва та А.А.Федура, на участі яких він наполягав.
12.1.2. При цьому за час відсутності захисників Агєєва В.М. і Федура А.А. апеляційний суд встиг за півтори години перейти від виконання вимог ч. 1 ст. 362 КПК України до судових дебатів.
12.1.3. В цей час захисники Агєєв В.М. і Федур А.А. приймали участь у слідчій дії, яка проводилась слідчим з особливо важливих справ прокуратури Луганскьої області: огляді автомобіля. В ході огляду захисники отримали незаконно вилучене в них адвокатське досьє по справі Б.Фельдмана.
12.1.4. Це було поважною причиною їх відсутності в залі суду. Оскільки Агєєв В.М. та Федур А.А. не могли без дозволу слідчого залишити місце проведення огляду, і крім того вони не могли здійснювати захист без матеріалів адвокатського досьє. Про ці обставини суду повідомили і захисники і підсудний.
12.1.5. Присутній в цей час у залі суду захисник Приходько В.О. також наполягав на участі захисників Агєєва В.М. і Федура А.А., і вказував, що він не може здійснювати захист без матеріалів адвокатського досьє, з яким адвокати Б.Фельдмана працювали спільно, і яке в той час було незаконно вилучено.
12.1.6. Розгляд справи за таких умов є порушенням права підсудного на захист.
12.1.7. В Ухвалі Верховного суду України від 22.01.2002 р. (колегія суддів палати з кримінальних справ) аналогічні обставини визнані порушенням права підсудного на захист: „Із протоколу судового засідання вбачається, що наприкінці судового слідства, перед дебатами, захисник підсудного Г. А. адвокат С. з невідомих причин не з'явилась у судове засідання. На запитання головуючого підсудний заявив, що він відмовляється від захисника. Суд, прийнявши відмову Г. А. від захисника, не з'ясував причин його неявки та відмови від нього підсудного, вирішив продовжити слухання справи без захисника і на порушення вимог ч. 2 ст. 46 КПК України не виніс з цього приводу мотивованої ухвали.” (див. на сайті Верховного суду України-http://www.scourt.gov.ua/crimspravi/KASUHV/020122.htm )
12.1.8. Отже має місце порушення права підсудного на захист, наслідком чого є необхідність скасування ухвали апеляційного суду.
12.2.1. Під час розгляду справи апеляційним судом здійснювалося вчинення службовими особами з використанням свого службового становища в різних формаїх перешкод до здійснення правомірної діяльності захисників Б.Фельдмана, порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.
12.2.2. Так, 28 серпня 2002 р. ввечері, після того, як захисники заявили обґрунтоване клопотання про звільнення Б.Фельдмана з-під варти, на яке ні прокурори, ні суд не змогли нічого заперечити, співробітники податкової міліції і керовані ними співробітники ДАЇ здійснили спробу незаконного затримання адвоката А.А.Федура і незаконного вилучення в нього адвокатського досьє по справі Б.Фельдмана та майна, яким адвокат Федур А.А. володіє на законних підставах – автомобіля.
12.2.3. Це затримання відбувалося під керівництвом заступника начальника слідчого відділу Управління податкової міліції ДПА в Луганській області Василя Бойка.
12.2.4. Затримання адвоката і вилучення в нього майна та документів відбувалося з посиланням на постанову ст. слідчого СВ ПМ ДПА в м. Києві ст. лейтенанта ПМ Ланового О.Ю. Цією постановою він розпорядився затримати особу разом з майном (копія постанови надається[16]). Ця постанова – безпрецедентний у юридичній практиці випадок, коли особа затримується постановою про накладення арешту на майно.
12.2.5. Ввечері 29 серпня 2002 р. співробітники податкової міліції напали на адвоката А.Федура, внаслідок чого йому були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості. Також нападниками був захоплений автомобіль адвоката в якому знаходилось адвокатське досьє по справі Б.Фельдмана, яким спільно користувались всі захисники Б.Фельдмана.
12.2.6. Отже щодо адвоката А.А.Федура було скоєно злочин, передбачений ч. 2 ст. 398 КК України, за ознаками: „умисне заподіяння захиснику середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги”
12.2.7. Вранці 30 вересня 2002 р. перед входом до залу судового засідання адвоката Агєєва В.М. зупинили співробітники судової міліції спільно з співробітниками спецпідрозділу фізичного захисту податкової міліції. Вони перешкоджали адвокату пройти до залу суду, і вимагали надати їм для огляду документи які знаходяться в портфелі адвоката. Не дивлячись на відмову адвоката надати документи, який адвокат обґрунтовував посиланням на ч. 2 ст. 10 Закону „Про адвокатуру”, співробітники міліції продовжували наполягати на наданні їм документів для огляду і застосовуючи фізичну силу перешкоджали адвокату увійти в зал судового засідання. За цим фактом адвокат Агєєв В.М. в той же день просив апеляційний суд порушити кримінальну справу за ч. 2 ст. 397 КК України (вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника та порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці вчинені службовою особою з використанням свого службового становища) та ч. 1 ст. 398 УК (погроза насильством щодо захисника у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги) Але суд не розглянув ці заяви про злочин.
12.2.8. В перерві судового засідання 10.09.2002 р. начальник конвою погрожуючи насильством щодо захисника Агєєва В.М. вимагав, щоб адвокат Агєєв В.М. дав йому прочитати записку, яку Агєєв В.М. на очах у начальника конвою отримав від підзахисного Фельдмана Б.М.
12.2.9. Це при тому, що раніше захисники в судовому засіданні ставили на обговорення питання спілкування з підзахисним в залі суду під час перерв, і навіть отримали підтвердження судом їх права під час перерв спілкуватися з підзахисним в залі суду і обмінюватись з ним документами.
12.2.10. На дії начальника конвою адвокат Агєєв В.М. звернув його увагу на те, що сам факт таких вимог є злочином за законом (ст. 397, 398 КК України).
12.2.11. В цей момент начальник конвою помітив, що те що відбувається фіксується відеозаписом, якій здійснювала журналістка.
12.2.12. Начальник конвою погнався за цією журналісткою, а наздогнавши її в коридорі суду, розбив їй відеокамеру. А вже вранці 11.09.2002 р. головуюча посилаючись на цей інцидент, одноособово заборонила журналістам проводити в залі суду відеозьомку. При цьому головуюча діяла всупереч раніше колегіально винесеній ухвалі суду, якою журналістам відеозьомку дозволили.
12.3. Порушення права на захист внаслідок того, що суд відмовився долучити до справи і дослідити документи, які мали значення для справи.
12.3.1. До справи необхідно було долучити документи і дослідити їх в судовому слідстві при розгляді справи апеляційним судом, а підсудний Фельдман Б.М. вимагав:
12.3.2. Долучити до справи Висновок КНДІСУ[17] (долучено до апеляції Б.Фельдмана від 20.08.2002) та Висновок науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 14.07.2000 року (долучено до апеляції Б.Фельдмана від 20.08.2002), які були зроблені за вимогами адвокатів (відповідно до п.п. 3, 6 ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”) – які підтверджують відсутність будь яких правопорушень у діях, в яких звинувачуються Б.М.Фельдман та О.М.Заславський.
12.3.3. Витребувати, долучити до справи і дослідити аудиторський висновок міжнародної аудиторської компаніїKPMGщодо аудиторської перевірки КАБ “Слов’янський” за 1997 р. (суд не розглянув клопотання захисників про долучення цього документу до матеріалів справи), а також дослідити аудиторський висновок української аудиторської компанії “Укрзовнішінформаудит” (цей аудиторський висновок є в справі, але суд його не досліджував) – ці документи підтверджують достовірність ведення бухгалтерського обліку в КАБ “Слов’янський”, а також відсутність такої події як розкрадання майна банку у відповідний період, і відсутність заподіяння шкоди банку відповідними операціями.
12.3.4. Витребувати, долучити до справи і дослідити документи щодо підготовки випуску облігацій Криворізької місцевої позики 1997 р. Суд у вироку послався на те, що такі облігації не випускались. Але суд відмовився долучити до справи копії документів, що свідчили про те, що випуск таких облігацій готувався і був запланований.
12.3.5. Витребувати з КАБ “Слов’янський” долучити до справи і дослідити документи щодо рахунку компанії “Дата текнолоджі” в КАБ “Слов’янський” та взаємовідносин банку з цією компанією у період травень-червень 1997 р. та за станом на кінець 1997 р.
12.3.6. Витребувати, долучити до справи і дослідити Рішення Арбітражного суду м. Києва від 21.01.01 р. у справі № 25/257 за позовом до ДПІ у Ленінградському р-ні м. Києва[18] (суд не розглянув письмове клопотання захисників про витребування цього рішення і долучення його до матеріалів справи), а також Рішення Арбітражного суду м. Києва від 21.09.00 р. у справі № 25/352 за позовом ЗАТ “Оскеп” до ДПІ у Радянському р-ні м. Києва (суд не розглянув письмове клопотання захисників про витребування цього рішення і долучення його до матеріалів справи), а також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29.08.2001 р. N 01-8/935 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів”[19] (документ був представлений суду першої інстанції захисниками, але суд його “загубив”) – ці документи свідчать що, судова практика одноманітно підтверджує, що кошти отримані підприємством за договором позики не повинні включатись до складу валових доходів підприємства.
12.3.7. Долучити до справи і дослідити копію Ухвали Верховного суду України від 30 травня 2002 р. у справі за скаргою Фельдмана Б.М. на дії Державної податкової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Слідчого ізолятора № 13 Державного департаменту України з питань виконання покарань.
12.3.8. Відмова суду дослідити відповідні документи є порушенням права підсудного на захист, і таким чином ухвала підлягає скасуванню.
12.3.9. Ці порушення є також порушеннями п.п. „b” і „c” п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.
12.3.10. Отже мало місце порушення права підсудного на захист, наслідком чого є необхідність скасування ухвали апеляційного суду відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК України.
12.4. Порушення права на захист внаслідок позбавлення захисників можливості висловити репліки.
12.4.1. Після промови прокурора, 14.09.2002, знов-таки, незважаючи на заперечення на дії головуючої з боку захисників і самого підсудного, головуюча Запорожченко позбавила захисників права висловити репліки.
12.4.2. Ці порушення є також порушеннями п. п. „b” і „c” п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.
12.4.3. Отже мало місце порушення права підсудного на захист, наслідком чого є необхідність скасування ухвали апеляційного суду відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК України.
13.1. Незважаючи на те, що в матеріалах справи містяться документи, викладені іноземною мовою, зокрема, англійською, підсудному Фельдману Б.М. та його захисникам під час ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. ст. 218, 222 та 255 КПК України не надано можливість користуватися допомогою перекладача.
13.2. Як з’ясувалося, під час судового слідства, хоч серед матеріалів справи були переклади деяких з цих документів, переклади були виконані невідомо ким, і більш того, зміст перекладу не відповідав дійсному змісту документів, викладених іноземною мовою. Значна частина документів так і залишились без перекладу, а відповідно і не досліджувались судом. Такі документи містяться зокрема в томі 112 справи.
13.3. Ці аргументи, були наведені в апеляції Фельдмана.
13.4. Апеляційний суд визнав, що ці порушення мали місце під час досудового слідства, і ці порушення є порушеннями права на захист.
13.5. Але апеляційний суд дійшов дивного висновку, що ці порушення були виправлені під час судового розгляду в суді першої інстанції.
13.6. Апеляційний суд зазначив: „Что касается доводов о нарушении права Фельдмана на защиту, тем, что некоторые документы были изложены на английском языке, то судебная коллегия считает, что они не подлежат удовлетворению, так как этот пробел следствия был восполнен в судебном заседании.”
13.7. Однак, очевидно, що такі порушення права на захист, які мали місце під час досудового слідства є підставою для скасування вироку суду.
13.8. Отже, було порушено право обвинуваченого користуватися допомогою перекладача. Таким чином, вирок відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК України належить скасувати.
14. Розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу (п. 5 ч. 2 ст. 370 КПК України)
14.1. Під час досудового слідства обвинуваченим Фельдманом Б.М. в письмовій формі було заявлено декілька відводів слідчому В.В.Орлу у відповідності до ст. 60 КПК України.
14.2. Жоден з цих відводів не розглянутий і не вирішений в порядку встановленому законом.
14.3. Ці підстави для скасування вироку наводились в апеляції Б.Фельдмана.
14.4. Апеляційний суд на це заперечив: „Доводы апелляции, что расследование дела проводило лицо, которое подлежало отводу, не подлежат удовлетворению, так как в материалах дела отсутствуют данные подтверждающие эти обстоятельства.”
14.5. Цей висновок апеляційного суду є необґрунтованим. Апеляційний суд взагалі не вивчав матеріали справи, і навіть з суду першої інстанції апеляційний суд отримав тільки деякі томи справи, а не всю справу, отже апеляційний суд і не міг вивчити матеріали справи. Отже очевидно, що його висновки це свідома брехня, бо ніяких матеріалів справи апеляційний суд не вивчав.
14.6. Але документи, які підтверджують, що слідчому заявлялись відводи, і ці відводи не вирішені є навіть серед додатків до апеляцій. Суд повинен був дослідити хоч ці документи, але суд і цього не зробив.
14.7. Так, наприклад до апеляції поданої адвокатом Федуром А.А. долучена копія листа № 5100/6/09-0016 від 03.08.2001 р. направленого слідчим Орлом В.В. начальникуCІЗО №13 м. Києва для оголошення Б.М.Фельдману (зареестр. в СІЗО за № 24370-10.08.2001), в цьому листі зокрема зазначено:
„заява Фельдмана Б.М. про відвід слідчого направлена до Генеральної прокуратури України 24.07.2001 р. за вих. № 5102/5/09-0016”
14.8. Природьно, що ніяких даних про розгляд цієї заяви про відвід слідчого Фельдман не отримував.
14.9. Крім того в т. 100 на ас. 250-об. в протоколі додаткового допиту обвинуваченого Фельдмана від 22.01.2001 р. проведеного слідчим Васьків А.М. слідчим зафіксоване клопотання Фельдмана наступного змісту:
„Также я заявлял ходатайство об отводе по вышеизложенным основаниям следователю Орлу. В нарушение всех сроков, установленных УПК Украины до сих пор мои заявления не рассмотрены …
Таким образом грубо нарушены мои конституционные права и нарушено процессуальное законодательство. Поэтому я вынужден отказаться от дачи каких-либо показаний по делу до рассмотрения вышеуказанных вопросов по существу. Отказ от дачи показаний единственный оставшийся у меня способ добиться реализации моих законных прав”
14.10. Таким чином, розслідування справи провадила особа яка підлягала відводу. Отже, вирок належить скасувати на підставі п. 5 ч. 2 ст. 370 КПК України.
15. Порушено правила підсудності (п. 7 ч. 2 ст. 370 КПК України)
15.1. Справа передана до суду не в порядку передбаченому законом.
15.1.1. Справа опинилась в Артемівському місцевому суді м. Луганська внаслідок наступного: заступник Генерального прокурора України С.М.Вінокуров замість того щоб направити справу до суду першої інстанції, направив справу до Верховного суду України; заступник голови Верховного Суду України В.Т.Маляренко, отримавши цю справу від Вінокурова С.М направив її до Апеляційного суду Луганської області, який в свою чергу спрямував її в Артемівський місцевий суд м. Луганська.
15.1.2. Направлення прокурором справи до суду чітко визначено статтею 232 КПК України. Прокурор Вінокуров С.М. знехтував цими вимогами закону.
15.1.3. В частинах 1 і 2 ст. 232 КПК закріплено:
“Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.
Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.”
15.1.4. Прокурор Вінокуров С.М. не направив справу до суду якому вона підсудна (очевидно що вона Верховному Суду України в першій інстанції не підсудна) і відповідно не повідомив Бориса Фельдмана про направлення справи за підсудністю.
15.1.5. В частині 3 ст. 232 КПК України закріплено положення:
“У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил.”
15.1.6. Цією нормою права передбачено право окремих прокурорів направити справу для розгляду по суті до обласного чи прирівняного суду, але аж ніяк не до Верховного Суду України.
15.1.7. В той же час заступник Генерального прокурора України Вінокуров С.М. направив справу до Верховного Суду України і це при тому, що цей суд взагалі не наділений за законом правом розгляду подібної справи по першій інстанції.
15.1.8. При цьому Винокуров С.М., явно перевищуючи свої повноваження, посилається на ст. 38 КПК України.
15.1.9. Стаття 38 КПК України регулює питання передачі справи з одного суду до іншого:
“З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Питання про передачу справи з одного районного (міського), міжрайонного (окружного) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.
Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником.”
15.1.10. Очевидним є той факт, що ця норма права регулює питання передачі справи з одного суду до іншого, але ж ніяк не питання направлення справи від прокурора до суду.
15.1.11. Голова Верховного Суду України чи його заступник не мають права прийняти справу, направлену прокурором, і тим більше направити її після цього в інший суд. Оскільки Голова Верховного Суду України та його заступники наділені правом передачі справи з одного суду до іншого, і не наділені правом передавати справи від прокурорів до судів, і навіть не наділені правом отримувати від прокурора справи, які направляються для розгляду по першій інстанції, тим більше направляти їх до інших судів (і тим більше грубо порушуючи норми про територіальну підсудність).
15.1.12. Отже, справа направлена до суду з порушенням норм КПК України, що й започаткувало небувалу досі в незалежній Україні суддівську вакханалію беззаконня і знущання над самою ідеєю правосуддя.
15.1.13. Ці доводи були викладені і в апеляції Б.Фельдмана.
15.1.14. Апеляційний суд відхилив ці доводи, вказавши таке: „Доводы апелляции о нарушении правила подсудности не подлежат удовлетворению, так как ч.4 ст.38 УПК Украины представляет право заместителю председателя Верховного суда Украины решать вопрос о передачи дела в суд другой области. Исходя из ст. 33 УПК Украины настоящее уголовное дело подсудно местному суду. В связи с этим председатель апелляционного суда Луганской области, руководствуясь ст.38 ч 3 УПК Украины обосновано направил дело для рассмотрения Артемовскому местному суду города Луганска.”
15.1.15. Однак, як вже вказувалось, насправді заступник голови Верховного суду України наділений правом передавати справу з одного суду до іншого, а не від прокурора до суду. Які „обоснованія” передачі справи головою Апеляційного суду Луганскої області справи до Артемівського місцевого суду м. Луганська мав на увазі апеляційний суд також не відомо.
15.1.16. Отже правила підсудності порушено.
15.2. Справа розглянута і вирок винесено судом якому справа не підсудна.
15.2.1. Відповідно до ст. 37 КПК України: “Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі”.
15.2.2. Відповідно до ст. 38 КПК України: “З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків”.
15.2.3. Отже, закон містить вичерпний перелік критеріїв визначення підсудності.
15.2.4. Відповідно до ст. ст. 37, 38 КПК України справа розглядається:
15.2.5. 1) в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.
15.2.6. 2) якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі.
15.2.7. 3) в окремих випадках, справа може бути передана на розгляд суду: а) за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або б) за місцем знаходження більшості свідків.
15.2.8. Ніяких інших можливостей визначення суду закон не передбачає.
15.2.9. Оскільки жодне з інкримінованих підсудним діянь не має відношення до Артемівського району м. Луганська, досудове слідство не було завершено в цьому районі, і в цьому районі не проживає і не працює жоден обвинувачений, і не знаходиться жодного свідка, ця справа не підсудна Артемівському місцевому суду м. Луганська.
15.2.10. При цьому те що справа не підсудна Артемівському місцевому суду м. Луганська було з’ясовано при досудовому розгляді справи головою Артемівського місцевого суду м. Луганська суддею Луб’яним С.М., і під час досудового розгляду на цю обставину неодноразово звертали увагу і обвинувачений Б.М.Фельдман і його захисники.
15.2.11. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
15.2.12. Суд також є державним органом і зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15.2.13. Судді Артемівського місцевого суду м. Луганська взагалі не мають повноважень розглядати цю справу і виносити по ній будь-які рішення.
15.2.14. Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 370 КПК України такий вирок у будь-якому разі підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням правил підсудності[20].
15.2.15. Розгляд справи судом з порушенням правил про підсудність є також порушенням ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка встановлює: “Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом[21]”.
15.2.16. Оскільки справа Б.М.Фельдмана розглядалася не судом встановленим законом, щодо Б.М.Фельдмана має місце порушення ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
15.2.17. Ці аргументи наводилися Б.М.Фельдманом в апеляції, але апеляційний суд в ухвалі на них ніяк не відреагував.
15.3. Таким чином, вирок винесено з порушенням правил підсудності. Отже, вирок відповідно до п.7 ч. 2 ст. 370 КПК України належить скасувати.
16. Порушено таємницю наради суддів (п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК України)
16.1. В залі суду 19 квітня 2002 р. відбулися події які свідчать про порушення правил про таємницю нарадчої кімнати і винесення вироку в нарадчій кімнаті.
16.2. Перебіг цих подій зафіксовано аудиозаписом подій, який здійснювався судом. А також аудио-та відеозаписом, який здійснювався захисниками (адвокатами) у відповідності до ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”.
16.3. Так 19 квітня 2002 р. біля 16:00 судді вийшли з нарадчої кімнати і головуючий почав оголошення вироку.
16.4. Приблизно о 16:04, оголосивши тільки інформацію про склад учасників процесу, головуючийсклавпапери, і всі троє суддів вийшли із зали суду і кудись пішли.
16.5. Куди вони пішли, і що вони робили невідомо. Але очевидно що вони не пішли і вже й не могли піти знову в нарадчу кімнату.
16.6. Отже, перед оголошенням вироку всі троє суддів знаходились не в нарадчій кімнаті.
16.7. Вже саме це ставить під сумнів, що вирок був складений саме в нарадчій кімнаті, і саме суддями, а не був отриманий суддями від когось іншого під час цієї “прогулянки” суддів. Адже є підстави вважати, що після виходу з залу судді спілкувалися з співробітниками міліції і іншими особами які знаходились в приміщенні суду.
16.8. Приблизно в 16:23 судді повернулись до залу судового засідання, і головуючий почав спочатку оголошення вироку.
16.9. При цьому текст вироку який зачитував головуючий після повернення суддів до залу судового засідання відрізнявся від того тексту який головуючий почав оголошувати спочатку.
16.10. Цілком очевидно, що при повторному читанні одного й того ж письмово викладеного тексту, він повинен був співпадати слово в слово.
16.11. Аудиозапис та відеозапис судового засідання свідчить про те, що головуючий після повернення зачитував інший текст.
16.12. Так, спочатку був зачитаний такий текст (дослівно з аудиозапису мовою оригіналу цитується повністю частина вироку яку встиг оголосити суд до того як залишив залу):
“Приговор.
Именем Украины.
19 апреля 2002 г.
Артемовский местный суд г. Луганска.
В составе Луб’яного, судей Сторожук, Косминина.
при секретаре Беляковой
с прокурорами Бурдейным, Темниковым и Нудько
адвокатов Федур, Приходько, Еремеевой, Агеева, Сакварелидзе
рассмотрев уголовное дело по обвинению Фельдмана Бориса Мордуховича, преданного суду по статье 86-прим, и 19 - четыре статьи 148-2 часть 3 УК Украины”
16.13. При повторному зачитуванні, ця ж частина вироку звучала наступним чином:
“Именем Украины
19 апреля 2002 г.
Артемовский местный суд г. Луганска
В составе Луб’яного, судей Сторожук, Косминина.
при секретаре Беляковой
с участием прокуроров Бурдейного, Темникова и Нудько
с адвокатами Федур, Приходько, Еремеева, Агеева и Сакварелидзе
в городе Луганске
рассмотрев дело по обвинению Фельдмана Бориса Мордуховича по статьям 86-прим и 19 четыре статьи 148-2 часть 3 УК Украины”.
16.14. Отже, є підстави вважати, що, у той час коли судді вийшли з зали, письмово викладений текст всього вироку, чи у всякому разі вступної частини вироку був змінений або замінений.
16.15. Все це відбувалося на очах присутніх у залі судового засідання, зафіксовано на аудиозаписі судового засідання, і на відеозаписі.. Про наведені факти, зокрема, про те, що судді, почавши проголошення вироку, виходили кудись з зали, є навіть свідчення в публікаціях журналістів, зокрема, в газеті “Бізнес” № 16 від 22.04.02 (стор. 15).
16.16. При цьому текст вироку, виданий судом підсудному і його захисникам, знову відрізнявся від того, який був проголошений в судовій залі.
16.17. Крім того сумніви в тому що він був виготовлений в законному порядку викликає також той факт, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 344 КПК України копія вироку засудженому Фельдману Б.М. не була вручена в триденний строк після проголошення вироку. Проголошення відбулося 19.04.02 г., а вирок був вручений тільки 23.04.02 о 17:00.
16.18. Так, вже процитований фрагмент вступної частини вироку, в тій редакції, яка була надана судом після проголошення вироку, виглядає таким чином:
„В и р о к
Ім’ям України
“19”апреля 2002г. Артемовский местный суд г. Луганска
в складі головуючого Луб’яного С.М.
суддів Сторожук Т.А., Косминина С.А.
при секретарі Беляковой А.И.
за участю прокурора Бурдейного С.М. Нудько В.В. Темникова А.В.
адвокатів Федура А.А., Приходько В.А., Еремеевой М.В.,
Агеева В.Н., Сакварелидзе Л.Д.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі, в місті Луганське справу по обвинуваченню
Фельдмана Бориса Мордуховича, 21 февраля 1958 года рождения , уроженца г.Днепроперовска, еврея , гр-на Украины, женатого, со средним образованием, вице-президента КАБ «Славянский», генерального директора ООО «Ибрис», ранее не судимого, проживающего в г. Днепропетровске по ул. Красночечелевской, 33а /1, фактически – ул.Философской 38, преданого суду по ст. 86-1, и ст. 19 ч. 4 ст. 148-2 ч.3 УК Украины”.
16.19. Тобто вступна частина вироку вже після його оголошення, була, зокрема, доповнена даними, що характеризують особу підсудного Фельдмана. В оголошеному тексті вироку таких даних не було, це видно з аудио-та відеозапису.
16.20. Це свідчить про те, що навіть після його проголошення до вступної частини вироку вносилися суттєві зміни і доповнення, які явно не могли здійснюватися в нарадчій кімнаті, і невідомо чи здійснювалися вони суддями чи кимось іншим з наступним підписанням суддями кінцевого тексту.
16.21. Це при тому, що ч. 4 ст. 332 КПК України прямо наголошує, що „виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення його”.
16.22. Треба підкреслити що вступна частина вироку відповідно до ч. 3 ст. 332 та ст. 333 КПК України є невід’ємною частиною вироку, і її не можна розглядати як несуттєву, чи таку що до вироку не відноситься, або таку частину вироку що може свавільно змінюватись в будь-який час, будь-ким і в будь-який спосіб.
16.23. Крім того, при оголошенні вироку в його резолютивній частині не було вказано на який строк Фельдмана Б.М. в результаті призначення покарання за сукупністю злочинів судом позбавлено права займати посади пов’язані з роботою в кредитно-фінансовій та банківській сфері (відсутність зазначення цього строку зафіксована на аудиозаписі), а в виданій засудженому Фельдману Б.М. копії вироку в резолютивній частині цей строк зазначений – в абзаці п’ятому (рахуючи знизу) добавлена фраза “сроком на 3 года”.
16.24. Отже, резолютивна частина вироку також зазнала змін у порівнянні з оголошеним текстом вироку.
16.25. В письмовому тексті вироку, копія якого була вручена засудженому Фельдману вказано“текст приговора аутентичен записи на магнитном носителе”, але як видно з вищенаведеного це твердження не відповідає дійсності.
16.26. Отже, має місце явне порушення вимог ст. ст. 322, 325, 332 ч. 1 ст. 339, ч. 1 ст. 341 КПК України.
16.27. Таким чином, грубо порушені вимоги КПК України щодо постановлення вироку в нарадчій кімнаті, порядку його складання та підписання, порядку внесення виправлень до вироку, таємниці наради суддів, порядку проголошення вироку і порядку його вручення засудженому.
16.28. Зазначені факти містять підстави для порушення щодо зазначених суддів Артемівського міського суду м. Луганська кримінальної справи за ст. 366 КК України за ознаками: “службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів”.
16.29. Ці аргументи також наводились в апеляції Б.Фельдмана.
16.30. Наявність скоєння суддями Артемівського місцевого суду м. Луганська службового підроблення Апеляційний суд Луганської області фактично визнав, але лише в частині незаконного добавлення в текст вироку фрази “сроком на 3 года”
16.31. А викладене в ухвалі суду: „Касаясь нарушения тайны совещательной комнаты, судебная коллегия отмечает, что из протокола судебного заседания усматривается, что суд прекратил оглашение приговора из-за нарушения порядка в зале суда и продолжил его оглашение через несколько минут, что за это время суд не мог постановить другой приговор, и что нет оснований считать, что оглашенный судом приговор постановлен не в совещательной комнате.” – очевидно є необґрунтованим.
16.32. З огляду на ці факти вирок належить скасувати відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК України.
