Скарга від 01 липня 2003 р.

Я змушений звернутись до парламентського комітету бо вже набридло терпіти ті неподобства які чиняться суддею Бернацькою Ж.О. по справі за позовом Бориса Фельдмана до Миколи Азарова.

Борис Фельдмана звернувся з позовом до суду (позов про захист честі, гідності та ділової репутації) ще в травні 2002 року. Справу прийняла до свого провадження суддя Жанна Бернацька, яка на той час працювала суддею Шевченківського районного суду м. Києва. Вже другий рік як розглядається ця справа, а рішення по суті так і не прийнято. За цей час суддя Жанна Бернацька вже змінила місце роботи і продовжує розглядати цю справу в Печерському суді м. Києва.

Справа досить проста, у позові фактично йде мова про спростування неправдивих відомостей які поширив 16 травня 2002 року тодішній голова ДПА України Микола Азаров. У позові, навіть, не ставиться питання про відшкодування моральних збитків, аби не ускладнювати розгляд справи і домогтися якомога скорішого спростування неправдивої інформації.

Але, на мій погляд, суддя Жанна Бернацька робить все аби затягувати розгляд справи по суті. Я переконаний, що затягування розгляду справи по суті робиться з метою того, аби уникнути розгляду „незручної” справи до того часу як суддя пройде процедуру затвердження в парламенті на посаду судді безстроково (примітка: термін повноважень судді закінчується 04 серпня 2003 року).

Я не буду вказувати на всі порушення які мали місце при розгляді суддею справи „Фельдмана-Азаров”, я вкажу лише на окремі із них. Розглядаючи цю справу суддя дійшла вже до того, що сама собі вигадує клопотання.

08 квітня 2003 року, після того як в суді виступив свідок Григорій Омельченко, суддя Бернацька Ж. О. оголосила перерву в судовому засіданні “на п’ять хвилин”. Через декілька хвилин вона повернулась в зал судового засідання і повідомила, що їй потрібно ще десь близько 20 хвилин і чи учасники процесу не будуть заперечувати проти такої перерви. Ми не заперечували проти цього, тим паче, що судове засідання після перерви ще не відкривалось. Те що відбулось пізніше мене відверто здивувало. Коли суддя повернулась в зал судового засідання і оголосила про продовження слухання, вона поставила на обговорення питання про витребування матеріалів з парламентської комісії. Хочу звернути Вашу увагу на те, що саме суддя, за власною ініціативою, а не за клопотанням сторони порушила це питання. Я, як представник позивача, не підтримав “клопотання судді” і заявив, що я не бачу потреби у витребуванні ще і якихось документів з комісії. Категорично проти цього виступив і представник ДПА та пана М. Азарова Колісник В.І. Фактично аналогічної думки були і інші учасники процесу. Але суддя Жанна Бернацька ухвалила витребувати документи з парламентської комісії. Склалася якась парадоксальна ситуація, суддя сама собі “заявила клопотання”, сама його “розглянула” і сама собі його задовольнила, в супереч позиції сторін по справі. З одного боку це досить кумедно, може виглядати як анекдот на правову тематику, але такі дії судді не відповідають вимогам чинного законодавства України. Суд не займається збирання доказів по справі. Обов’язок доказування лежить на сторонах.

В статті 7 ЦК України закріплено:

“Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності”.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів (це положення закріплено в ст. 15¹ ЦПК України).

“Обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом.” (ст. 15 ЦПК України)

“Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів”. (ст. 30 ЦПК України).

Тобто, саме на сторонах лежить обов’язок доказування. Суд не збирає докази на користь когось із сторін. Суд лише за клопотанням сторони, і то в чітко визначених законом випадках, витребовує докази. В нашому випадку до суду з клопотанням ніхто не звертався, а на “клопотання судді” сторони заперечували.

Важко зараз розібратись чому суд виніс таку ухвалу і на користь кого із сторін діяв в цьому випадку. Очевидним є те, що це дало можливість в черговий раз відкласти слухання по справі. І це при тому, що ми вже фактично дійшли до завершальних стадій слухання справи, і я міг сподіватись на те, що саме в цей день справа буде завершена розглядом та буде проголошено судове рішення. Тепер чергове засідання суду призначено на 12 травня 2003 року на 10-ту годину дня. Не розглянуто справу і до сьогоднішнього дня. То справа призначається на вихідний день, то знову оголошується перерва в засіданнях майже на місяць (слухання знову відкладено вже на 22 липня 2003 року) .

Хочу звернути Вашу увагу ще на одну обставину. Позов Бориса Фельдмана було подано до місцевого суду Шевченківського району м. Києва, тобто за місцем знаходження відповідача. Справу до свого провадження прийняла суддя Жана Бернацька (яка в той час працювала саме в цьому суді). Навіть відбулось декілька судових засідань, а ще декілька разів справа відкладалась з різних причин. Потім Президент України Леонід Кучма видає Указ № 924/2002 від 14 жовтня 2002 року яким переводить “суддю Шевченківського районного суду міста Києва БЕРНАЦЬКУ Жанну Олександрівну на роботу на посаді судді Печерського районного суду міста Києва в межах п’ятирічного строку”. Ситуація є цікавою з огляду на те, що лише 23.10.2001 року (указом № 1004/2001) вона переведена в Шевченківський суд з Радянського суду (в який була призначена 05.08.1998 року указом № 846/98). Але питання не в тім як, коли і куди призначається суддя. Питання зовсім в іншому. Чому, на підставі якого закону, справа кочує за суддею Жанною Бернацькою з одного суду до іншого. Ніхто не міняв підсудність по цій справі, але чому при переведенні судді з Шевченківського до Печерського суду столиці за нею йде і ця справа. І це при тому, що коли я дізнався про переведення судді, то звернувся до голови Шевченківського суду про передачу справи іншому судді. В мене особисто складається враження про те, що суддя, мабуть, кимось спеціально визначена для розгляду саме цієї справи. Подейкують про її неформальні стосунки з Святославом Піскуном.

Суддя припустилася і ряду інших процесуальних порушень: - не надала Борису Фельдману можливість знайомитись зі справою, та брати участь в розгляді справи судом; - безпідставно відхилила клопотання про виклик до суду для дачі пояснень Леоніда Кучми і Миколи Азарова; - не забезпечила дотримання вимог чинного законодавства України щодо повної технічної фіксації судового процесу; - відмовилась витребовувати матеріали з податкової міліції мотивуючи це тим, що у неї немає „допуску” до секретної інформації.

Особисто я переконаний в тому, що суддя тепер зволікає з розглядом справи (а тому і почала сама собі заявляти клопотання), бо не хоче виносити рішення по такій гучній справі, справі де перехрещуються інтереси вищих посадових осіб держави, допоки вона не пройде процедуру обрання в Парламенті.

Такі дії призводять до грубих порушень прав громадян, зокрема, права на судовий захист, підривають авторитет судової гілки влади, віру людини в справедливість і можливість захистити свої права в суді.

На мій погляд, такі судді не повинні обиратись Верховною Радою України на посаду судді безстроково. Я сподіваюсь на те, що моя скарга стане предметом розгляду на засіданні Комітету. Я буду щиро вдячний Вам, за запрошення на таке засідання.

Додаток: - довідка про рух справи.

З повагою,

Адвокат Андрій Федур